Війна змінює не лише кордони й людські долі, вона змінює свідомість. Те, що колись здавалося звичним або навіть другорядним, сьогодні набуває особливого значення. Для багатьох одеситів таким відкриттям стала українська мова, не просто як шкільний предмет чи формальність, а як символ гідності, внутрішньої свободи та усвідомлення себе частиною української нації.

У місті біля моря, де десятиліттями співіснували різні мовні традиції, дедалі більше людей роблять свідомий вибір на користь українського слова. Цей процес народжується не через примус, а через внутрішню потребу зрозуміти себе, свою країну та своє місце в ній. Саме тому важливу роль відіграють культурні простори, де мова оживає у справжньому спілкуванні.

Одним із таких місць стала Одеська національна наукова бібліотека. Уже три роки тут працює мовно-літературна вітальня «Дивослово», яка об’єднує людей навколо української культури, літератури та живого слова.

У затишних залах ОННБ щотижня збираються одесити та переселенці, молодь і люди старшого покоління. Дехто приходить, щоб зробити перші кроки в українській мові, інші прагнуть удосконалити мовлення або просто побути серед однодумців. Тут читають поезію, говорять про літературу, слухають музику, обговорюють історію та сучасність.

Тому «Дивослово» стало більше ніж мовним клубом, це простір довіри та підтримки, де люди не бояться говорити українською, навіть якщо лише починають цей шлях, тут слово звучить по-особливому щиро і природно. Саме в таких зустрічах формується нова мовна самосвідомість. Люди відкривають для себе красу слова, його мелодійність і глибину.

Для Одеси цей процес має особливе значення. Місто, яке завжди було мультикультурним і відкритим світові, сьогодні переживає період внутрішнього переосмислення. Українська мова дедалі частіше звучить на вулицях, у кав’ярнях, університетах і культурних просторах. Це не просто мовна зміна, а важливий світоглядний зсув.

Спостерігаючи за зустрічами «дивословців», розумієш, як народжується справжня духовна єдність. Тут люди підтримують одне одного, діляться досвідом переходу на українську мову, знаходять друзів і відчувають, що цей шлях вони проходять разом.

Важливо, що мовно-літературна вітальня «Дивослово» розвивається завдяки підтримці генеральної директорки Одеської національної наукової бібліотеки Ірини Бірюкової, яка ініціює та підтримує культурно-просвітницькі проєкти, спрямовані на утвердження української мови та культури в публічному просторі міста. Саме завдяки таким ініціативам бібліотека перетворюється на живий осередок духовного та культурного життя Одеси.

Водночас особливу роль у створенні «Дивослова» відіграла його засновниця Тетяна Петрівна Ананченко. Для мене ця ініціатива має ще й особистий вимір, адже свого часу саме вона допомогла мені відчути красу українського слова й зробити перші кроки у мовному становленні. І сьогодні, дивлячись на людей, які приходять до «Дивослова», розумієш, як ця любов до мови передається далі, від людини до людини, формуючи нову мовну культуру міста.

На одному із занять до учасників вітальні завітала представниця Уповноваженої із захисту державної мови на Півдні України та в Одеській області Анна Неруш. Вона передала слова підтримки та подяку від Уповноваженої Яни Кузьміної за активну громадську діяльність і внесок учасників «Дивослова» у популяризацію української мови.

У час війни подібні зустрічі набувають особливої ваги. Мова є не лише способом спілкування. Вона зберігає національну пам’ять, культуру, історію і допомагає вистояти.

Поки серед нас звучить українське слово, поки люди збираються разом, щоб читати, говорити і слухати українською, місто продовжує зміцнювати свою ідентичність. Спокійно, впевнено і гідно. Бо іноді саме слово стає найміцнішою бронею.

Вікторія СІКОРСЬКА.