Михайло ГЕРШКОВИЧ
Думки з приводу
І страшно, й тяжко… Що робити?
В лещатах бойових тривог
Нам треба вижити. І жити,
І ворога ущент розбити…
А далі — допоможе Бог.
* * *
Тяжке пригнічення терплю
Як вплив подій війни важезний,
Мов людську гідність ріжуть леза
І честь принижують мою.
* * *
Як пережити ту поталу,
Що кинула на неї доля нас?
З таким ми ще не зустрічались:
Війна — не досвід «про запас».
* * *
Війна завжди лишає слід:
Шляхів, будівель й душ руйнації.
Ракет, «шахедів», бомб приліт —
Ніщо не спинить серце нації.
* * *
Весна така яскрава і тривожна,
Вогонь агресії країну палко лиже.
Цвітіння і війна — це так безбожно,
Тягар і біль, що гнуть життєві крижі.
* * *
Панують дня безмежжя злого*
Й ще незбагненних поривань.
В нікуди стомлена дорога —
Шлях до незвіданих чекань.
* * *
Я певен: натовп — не народ,
І навпаки: народ — не натовп,
Але народу не заткнути рот,
Й народу глас пройде крізь натовп.
* * *
Хоч все в душі переболить
І все минуле одітліє,
Проте сьогодні — треба жить
І доганяти власну мрію.
*Мається на увазі те,
що по-російськи називали «беспредел».
* * *
Життя іде — усупереч проблемам,
На тлі бажань, крізь терни суєти,
І ми вперед незвідано ідемо
Життєвим шляхом,
Що не перейти.
* * *
Свою землю любити
Даровано нам.
Ми приречені жити
На зло ворогам.
* * *
Усім багато треба знань
На всім шляху життєвої дороги,
Але найбільше — почувань,
Аби лишився теплий спогад.
* * *
Позаду —
шлейф подій і вчинків
На всі, що випало, роки,
Попереду ж — немає стінки
В усім безмежжі, на віки.
* * *
І не повернеш минулого,
І не осягнеш грядуще,
А чи збагнеш теперішнє,
Й чи будеш ощасливлений,
Да, Бог — на щось націлений,
Й життя — хоч кимсь оцінене.
* * *
Витискаю слова,
Наче сік з винограду,
Щоби грало вино
Й дарувало нам радість,
Щоби радість життя
Відчували щодня ми
Ув обіймах Вітчизни —
Рідної мами.
* * *
Мов блискавка іскри, майнуло кохання,
Пробігло минуле, прийшло майбуття…
І в приголомшливім мовчанні
Навік прокинулось життя.
м. Балта.