Вихiд у свiт 2003 року антологiї «Книга про Матiр», укладеної Володимиром Чуйком з вiршiв поетiв ХIХ — ХХI столiть, був сприйнятий читацьким загалом як сподiвана акумуляцiя художнiх творiв про вiддавна обожнюваний образ матерi. Цей солiдний збiрник мав кiлька видань, зокрема й по передплатi поштою. «Книга про Матiр» стала вартiсною перлиною в низцi вперше укладених українських антологiй пори Незалежностi.
Дещо несподiваною стала з’ява через десятирiччя тематичної «пари» — «Книги про Батька». Виявляється, що В. Л. Чуйко, колишнiй випускник Одеського унiверситету iменi I. I. Мечникова, продовжив багатолiтнiй селективний пошук i зiбрав осяжний рукопис найкращих вiршованих публiкацiй про другу найдорожчу людину в роду. З рiзних причин цей другий збiрник вийшов у видавництвi «Криниця» (як i його «пара»!) вже по смертi Володимира Лукича. Але київськi видавцi уважливо реалiзували задум упорядника. До книги увiйшли вiршi бiльш як 300 поетiв, а вiдкривають її безсмертнi твори Тараса Шевченка — як i «Книгу про Матiр».
На розгорнутому титулi нової книги рядок «В оборонi роду i держави» уточнює iдейно-тематичне спрямування батькiвської антологiї. А передмову упорядник назвав поетичним афоризмом «В iменi гордiм — Батькiвщина слово «Батько» — слово корiнне». А у пiслямовi директора видавництва «Криниця» Леонiда Андрiєвського є такi визначальнi думки про наскрiзний образ книги:
«…батько — найперший творець i оборонець роду й держави, бо щастя його ближнiх, жiнок i дiтей, спирається саме на мiцнi чоловiчi плечi, на сильнi працьовитi чоловiчi руки, на мудру батькiвську пораду i його мужнє любляче серце… Оборона роду i держави — це було i є обов’язком справжнього мужа, батька, який не тiльки дає життя дiтям, але й пiклується про їхнє майбутнє, навчає i охороняє». Як на часi звучать в останнi мiсяцi в Українi цi слова й зiбранi вiршi про подвижництво чоловiчої статi!
Чимало поезiй перегукуються з нелегким iсторичним минулим українцiв, з випробуваннями батькiв i трагiчними втратами в радянський перiод. Ось як висловлював свої гiркi та щемкi почуття одеський поет Вiталiй Березiнський:
Чорний ворон
Пам’ять, наче нива переорана.
Гляну щемко на вербу похилу.
— Де мiй батько? — запитаю ворона. —
Покажи менi його могилу.
Над лiсами i полями плинучи,
ти, звичайно, знаєш достеменно,
як в’їжджала потайки, опiвночi
в сон чужий машина однойменна.
Ця жорстока i пiдступна спритниця
слугувала горю i розлуцi.
Я не мiг услiд за батьком кинуться,
тiльки змiг я скрикнути у люльцi.
О, дарма бiдi i смутку затичку
хтось шукав — надiйну i велику…
Вiк прожив, а не сказав я «батечку!»
i в отвiт не пролунало «синку!».
Хто менi зумiє пам’ять вибiлить?
Де мiй батько? Признавайся, птахо!
Жду я, чорний вороне, на вiдповiдь.
Є ще право поклонитись праху.
Я поклав би квiти на сугорбику,
що тобi лиш видний з небозводу.
Буть не може, щоб не вiв ти облiку
незлiченним «ворогам народу»!
Звийся над землею, над кряжистою,
i могильну пригадай прикмету,
доки папiрець я перечитую:
«…реабiлiтований посмертно».
Слiд зазначити, що до антологiї увiйшли ще й твори одеситiв Вiктора Вовка, Анатолія Глущака, Святослава Караванського, Валентина Мороза, Бориса Нечерди, Миколи Палiєнка, Олекси Рiзниченка, Василя Сагайдака, Станiслава Стриженюка, Володимира Руткiвського, Дмитра Шупти.