Під такою назвою в Одеському ліцеї №65 відбувся глибокий за змістом і надзвичайно зворушливий пам’ятний захід, який об’єд­нав учнів, педагогів, бать­ків, гостей та всю ліцейну родину навколо найважливіших людських цінностей — па­м’яті, вдячності, єд­но­­сті та любові до рідної землі.

У своєму виступі директор ліцею Наталія Завойко наголосила, що справжній учитель живе доти, доки живе його слово, його мудрість і любов, передані дітям. Саме такою людиною була Людмила Костянтинівна Старих — Учитель з великої літери, яка присвятила своє життя дітям, навчанню та вихованню. Директор ліцею говорила про важливість пам’яті не лише як спогаду, а як внутрішньої сили, що формує покоління. Особливий акцент вона зробила на тому, що сьогоднішні діти мають навчитися не просто пам’ятати, а продовжувати добрі справи тих, хто творив історію школи, хто захищав Україну, хто віддавав своє життя людям.

Під звуки Державного гімну України учасники заходу згадали випускника ліцею — Євгенія Ткачука, Героя України, який загинув, захищаючи рідну землю. Його ім’я назавжди вписане в історію ліцею як символ мужності, честі та любові до Батьківщини. Зворушливий вірш про Героя у виконанні Анастасії Шатайло не залишив байдужим нікого. У рядках оживали шкільні коридори, дитячі мрії, юність і той непростий вибір, який зробив справжній Захисник.

Особливе місце у заході посіла акція «Посади дерево в пам’ять». Кожен учасник мав можливість прикріпити стрічку до дерева па­м’яті — як символ власного спогаду, вдячності чи тихого звернення серця. Цей момент став особливо щемким і водночас світлим, адже кожна стрічка ніби поєднувала людські душі у спільній молитві пам’яті. Учні у вишиванках разом із педагогами та гостями власноруч поливали молоді дерева, які відтепер стануть живими символами пам’яті, незламності та віри у майбутнє.

У кожному русі дітей, у кожній краплині води, у кожному погляді відчувалася особлива відповідальність перед минулим і майбутнім. Адже дерево — це не лише символ життя. Це символ продовження. Символ того, що пам’ять проростає навіть крізь біль.

Цей день став не просто шкільною подією. Він став живим уроком пам’яті. Уроком вдячності. Уроком людяності.

Олена СЕРБУЛ.
Керівник військово-історичного музею Одеського ліцею №65.