Сьогодні ми вшановуємо пам’ять Великого Кобзаря.
У кожної людини є щось своє, найсвятіше, у душі. Для неї воно настільки величне, що навіть думкою не осягнути. Таким було ставлення до рідної землі Тараса Шевченка.
Він любив Україну нестримно, гаряче, безмежно. Любив тоді, коли ця любов була табу. Репресії, ув’язнення, заборона творити не зламали його, не змусили відмовитись від цієї любові. Він завжди був вірним сином українського народу.
Його грізні, емоційні, пророчі слова лунали, як гімни свободі й відвазі. Тарас Шевченко окрилив Україну та її слово, став для нас символом боротьби та незламності духу.
Тож нехай і сьогодні святе поетове слово об’єднує усіх нас у єдину дружню родину!