Руки геть від дорогоцінної Одеси!

Знову слова закупорюють горло. А Душа? Температуру її виміряти неможливо: усі термометри зашкалюють. Залишається незмінним лише первинний діагноз виконавців чергового звірства. Хоча знову не підбереш точне визначення для цих нелюдів! Їм би ґрунтовно засвоїти непохитну Істину, що у Всесвіті всі наші дійства на увазі. І що нам віддається відповідно до знаку, яким вони відзначені, тобто плюсом чи мінусом.

Для мене «Красная» (зараз «Бристоль») — одна з незабутніх сторінок моєї журналістської та поетичної діяльності, бо в ті незапам’ятні часи ми (журналісти, письменники, поети, художники, іноді й актори) збиралися там на посиденьки. Наскільки пам’ятаю, для нас відвели особливе місце (не ресторан), де ми спілкувалися, обмінювалися своїми творчими «виробами», обговорювали те, що відбувалося за стінами нашого притулку у «Красній».

Ніколи не забуду внутрішнє піднесення, яке я відчувала, коли туди приходив мій геніальний друг Олег Соколов. Він неперевершений і як Художник, і як Особа, і за іншими своїми безцінними якостями та талантами. Пригадую, що він навіть колись написав свою думку про мою поезію (у ті роки я була переважно відома як журналістка).

Дуже дружна я була і з його дивовижною дружиною Оленою Шелестовою. Коли я приїхала до Одеси в гості з еміграції, Олег Соколов уже, на жаль, помер. Оленка прийшла на мій виступ у Літературному музеї, сказала дуже теплі вступні слова та подарувала мені черговий геніальний художній твір Олега з приголомшливим написом. Ця картина стоїть у мене на чільному місці у будинку в Нью-Йорці.

Ось такі дорогоцінні спогади випливли з пам’яті після трагічної звістки про бомбардування унікального готелю. Схиляю голову та посилаю всім віру в те, що подібне не повториться. І, звичайно, з надією та любов’ю. Молюся.

Інна БОГАЧИНСЬКА. Нью-Йорк