За гуманизм, за демократию, за гражданское и национальное согласие!
Общественно-политическая газета
Газета «Вечерняя Одесса»
RSS

Одесса: годы и судьбы

Батько філфаку

№180 (9114) // 01 декабря 2009 г.
Іван Михайлович Дузь

Від дня народження Івана Михайловича Дузя (1919—1994) — відомого літературознавця й театрознавця, доктора філологічних наук, професора, авторитетного педагога, громадського діяча, члена Спілки письменників України — 18 листопада минуло 90 років.

І.М. Дузь був наділений багатогранним талантом, який розквітнув саме в Одесі — місті, з яким життєва і творча доля науковця і митця була пов’язана понад піввіку.

Розмаїття творчої спадщини І.М. Дузя і знаковість його постаті в історії Одеси другої половини ХХ століття переконливо засвідчують «Спогади про Івана Михайловича Дузя», видані його колегами й учнями. З-поміж понад шістдесяти щирих, перейнятих повагою споминів нами відібрано три — ті, які розкривають найсуттєвіші грані діяльності І.М. Дузя.

(На жаль, один із авторів спогадів — колишній головний редактор Одеського обласного радіо Сергій Комар — уже також, як і його Вчитель, переступив межу вічності…).

Є люди, які після того, як ідуть із життя, фактично залишаються, продовжуються у своїх колегах, учнях, в тих, з ким працювали. Це — активні, сильні, впливові особистості, які не просто існували в цьому світі, а вели повсякденне бурхливе життя в політиці, економіці, науці. Вони фізично відходять із життя людського, а фактично залишаються у тій сфері суспільного життя, якій віддали себе.

Іван Михайлович Дузь належить до цієї когорти людей. Без нього немислима історія філологічного факультету, з яким він був пов’язаний з кінця 30-х і до середини 90-х років ХХ століття і на якому чверть століття був деканом. Сьогоднішні студенти дізнаються про нього з розповідей випускників минулих років, нинішніх викладачів, з книг самого Івана Михайловича та публікацій про нього. А для великої кількості колишніх студентів філфак неуявний без цієї талановитої, невгамовної постаті вченого-літературознавця і педагога.

Я згадую свої студентські роки (це 1973-1978), і про Івана Михайловича залишилися лише гарні спогади. Всі ці роки він був деканом факультету. Тому вийшло так, що він і приймав мене на факультет, і випускав, вручав диплом.

Я познайомився з деканом, коли ще був абітурієнтом. Того вже далекого 1973-го я закінчив сільську школу на Дніпропетровщині і приїхав вступати на одеський філфак. Дізнався я про цей факультет, навчаючись у випускному класі. Вже тоді я вирішив для себе стати журналістом, пописував до районної та обласної газет, мав уже чимало публікацій, які, ясна річ, зараз здаються мені наївними. Я знав, що на Україні є два факультети журналістики: у Києві та Львові, але журналісти районки, інші мої знайомі переконували мене, що філологічна освіта — то велика справа, і досить високо оцінювали філологічний факультет Одеського університету. Отож, вже тоді була у філфаку всеукраїнська аура.

Декан, професор І.М. Дузь, під час вступних іспитів часто бував у приймальній комісії, цікавився, як ідуть справи, і вивчав контингент абітурієнтів. Одного дня, між наступними іспитами, у мене відбулася бесіда з Іваном Михайловичем. Він поцікавився моїми публікаціями, проглянув, почитав їх і порекомендував опублікувати в одеській пресі. Я відповів, що, певно, одеські газети не візьмуть їх, бо в них описано події з дніпропетровськими адресами, на що декан заперечив — мовляв, треба пробувати себе в одеській пресі. Згодом воно так і сталося. А вже після третього іспиту декан сказав мені, що за результатами (а це були дві відмінні та одна добра оцінка) у мене є гарні шанси стати студентом. Четвертим, останнім, іспитом була іноземна мова (німецька). Я серйозно готувався і склав на «відмінно». Одразу після іспиту декан привітав мене і оголосив, що я — студент, хоча офіційного зарахування ще не було. Пам’ятаю, я повідомив про це батьків телеграмою, і вони дуже раділи за мене.

Ось ця увага декана свідчила про його серйозне, глибоке вивчення біографії тих, хто вирішив пов’язати свою долю з філфаком. Він намагався розвинути здібності кожного студента. Роблячи цей висновок, я згадую багатьох, як то кажуть, однокашників, яким допоміг розвинутися І.М. Дузь: Віктора Козюру, Володимира Бехтера (на жаль, покійний), Людмилу Коваленко, Віктора Лошака, Михайла Стрельбицького та багатьох-багатьох інших вчених-літературознавців і мовознавців, шкільних педагогів, журналістів. Гадаю, що всі випускники тих років, коли деканом був Іван Михайлович, згадують його із вдячністю й теплотою.

Як не згадати його лекції… Він був чудовим оратором, причому не лише в студентських аудиторіях. Під час лекцій він використовував багато нестандартних методів, щоб зацікавити аудиторію. Ясна річ, на екзаменах Іван Михайлович був вимогливим, суворим, але, як то кажуть, не жалкував високих оцінок тим, хто їх заслуговував.

Це була життєрадісна людина з високим почуттям гумору. І він умів сам дотепно жартувати навіть у пікантних, а також серйозних ситуаціях. Згадую, як Іван Михайлович був депутатом облради у 80-ті роки, і, коли він виступав на сесії, ніхто з депутатів не залишався байдужим до його виступів. У одному з таких виступів він розповів історію відкриття в Одесі пам’ятної дошки Василеві Васильку, ім’я якого тепер носить Одеський український музично-драматичний театр. На урочистостях було заплановано і виступ Івана Михайловича. За його словами, перед цим до нього підійшов один з керівників того району міста, де відкривалася дошка, і сказав: «Если Вы, Иван Михайлович, будете выступать на украинском языке, это будет Ваше последнее выступление». Ясна річ, цією розповіддю І.М. Дузь викликав сміх усіх депутатів. А в ті роки, коли в Україні до української мови ставилися як до другорядної, йому було не до сміху. Він відстоював її впровадження у всіх сферах життя. І в його особі факультет мав справжнього лідера і в науковій роботі, і у викладацькій та виховній справі. Він був визначною особистістю в житті міста, регіону.

Під час моєї роботи на обласному радіо часто доводилося записувати виступи Івана Михайловича для літературознавчих програм або бути свідком їх підготовки колегами-журналістами. Заходив він до нас на Троїцьку і буквально за день до своєї смерті. Він любив бувати тут, адже обласне радіо було і є організацією, де працюють багато випускників філологічного факультету. Він любив нас провідувати, цікавився нашими творчими, особистими справами, розповідав про свої. Цей чоловік був чуйним і небайдужим до долі інших, чим він і запам’ятався мені. Спасибі тобі, Боже, що дав можливість знати цю людину.

Сергій Комар



Комментарии
Добавить

Добавить комментарий к статье

Ваше имя: * Электронный адрес: *
Сообщение: *

02.12.2015 | надежда
Была студенткой филфака с 1977 по 1983 г. Иван Михайлович был одним из немногих к кому хотелось подойти и всегда у него находилось время и слова поддержки, он внимательно слушал и от этого становилось так легко и светло, все проблемы решаемы и мир становился ярче и хотелось летать! Надежда Донец-Диденко
07.09.2015 | Щепотьев Сергей Иосифович
Готов подписаться под каждым словом этой публикации. Счастлив, что поступал в ОГУ в1964 году, когда деканом филфака был Иван Михайлович, счастлив и горд, что он был научным руководителем моей дипломной работы, счастлив, что слушал его блестящие лекции, сожалею, что в годы моего обучения в университете он не был деканом, горячо поздравил его с восстановлением в этой должности в год моего выпуска. Благодарен ему за то, что и после окончания мною университета он чутко следил за моими профессиональными делами. Светлая память Вам, Учитель и Друг!
Поиск:
Новости
14/11/2018
В Стамбульском парке работники коммунального учреждения «Муниципальная стража» задержали мужчину, который выкапывал декоративные елки...
14/11/2018
Из областного бюджета по распоряжению председателя Одесской облгосадминистрации Максима Степанова на лечение пациентов с ишемической болезнью сердца направят 1 млн. 700 тыс. гривен...
14/11/2018
Шановні працівники радіо, телебачення та зв’язку! Щиро вітаю вас з професійним святом — Днем працівників радіо, телебачення та зв’язку!
14/11/2018
Погода в Одессе 16—22 ноября
14/11/2018
«Между мифом, сакральным и утопией» — так называется лекция, которая состоится сегодня, 15 ноября, в 16.00 в Одесском филиале Греческого фонда культуры (переулок Красный, 20)...
Все новости



Архив номеров
ноябрь 2018:
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30


© 2004—2018 «Вечерняя Одесса»   |   Письмо в редакцию
Общественно-политическая региональная газета
Создана Борисом Федоровичем Деревянко 1 июля 1973 года
Использование материалов «Вечерней Одессы» разрешается при условии ссылки на «Вечернюю Одессу». Для Интернет-изданий обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка на цитируемую статью. | 0.077