«Українці тут були, українці тут є, українці тут будуть»

Звернення Президента України Володимира Зеленського

Дорогі українці, дорогі українки!

П’ятнадцятого липня ми відзначаємо важливий день. День нашої державності.

День хрещення Київської Русі — України. Цей день — про зв’язок. Про всі етапи нашого державотворення й те, що об’єднує десятки поколінь — тих, хто жив на цій землі тисячу років тому, і тих, хто живе зараз.

Міст крізь часи, який стоїть на трьох нерушимих опорах: українці тут були, українці тут є, українці тут будуть.

І завжди на цій землі перемагає життя, беруть гору цінності та наш характер. Найкраще в наших людях, які попри війну, сльози й біль зберегли в собі людину, бережуть одне одного, а значить — бережуть свою державу.

І доводять це тисячі наших доль, тисячі наших історій. Про пережите, про те, що на серці в кожного, хоч би ким ти був: воїн, учитель, музикант, розробник дронів чи президент.

Це історії про наші дні, ночі й ранки. Про ніч «на нулі», яку описує військовий. «Тиснуть. Лізуть звідусіль. Стоїмо. І ви тримайтесь. Читаємо новини про обстріли мирних міст. Що сказати… Це війна всіх нас. І дай Боже миру для нас усіх».

І допис цей уночі в метро читає молода мама з донечкою на руках. І малеча так уважно роздивляється все навкруги. Ніби хоче запам’ятати все. Розказати колись своїм діткам про ці ночі в метро, про цю вершину людського духу.

Коли дідусь надуває матрац трьом онукам, бережно вкриває їх ковдрою й чує: «Діду, а мультик?». І, дістаючи планшет, каже: «Звісно, козаки, як же ж без мультика?».

А неподалік люди вмощуються поруч у спальних мішках, на твердій підлозі, але з такою ж твердістю всередині. Твердістю перемогти цю ніч. І протягом такої ночі на платформах, у паркінгах, в укриттях, коридорах і ваннах мерехтять телефони десятками сповіщень.

«Летить». «Працює ППО». «Залишайтесь в укриттях».

І ми залишаємось, аби залишитись українцями у своїй державі, на своїй землі, побачити, як сходить сонце, і попри все сказати одне одному: «Доброго ранку!».

І ми завжди маємо віру, що це станеться. Саме так протягом століть і на Русі, і на Січі, в усі епохи, хоч би який ворог і з якого боку приходив, ніщо вороже не приживається на цій землі й не пускає тут коріння. І Україна залишається — залишається собою.

І ранок неодмінно настає.

І хочеться ще поспати, але ти знаходиш сили й підіймаєшся. Пишеш своїм, радієш, коли все в порядку. Читаєш допис того самого воїна: «Відбилися! Маємо пару годин перевести подих». А хтось пише: «Маємо кілька термінових потреб…». Ти закидаєш на збір і виходиш на вулицю.

У цей ранок, ідучи містом, своїм містом, ти бачиш довкола своїх. Бачиш обличчя людей і очі, у яких попри все є життя.

Бачиш, як попри все відчиняються кафе, як транспорт їде попри все.

І розумієш: держава — це люди. Їхня сила, стійкість, щирість, їхнє світло.

На зупинках, у заторах, у черзі по ранкову каву, коли всі трішечки гальмують, бо спали кілька годин. Але кожен це знає і з таким розумінням і теплотою ставиться до тих, хто поруч. До українців і українок, які тримаються 1238 днів.

І кожен такий день ми долаємо разом. Спільно. Справами, допомогою, підтримкою, підбадьорюючи одне одного і, звісно, жартуючи одне з одним. Іноді, бо без цього ніяк.

І коли жіночки-комунальниці саджають квіти у сквері, ти чуєш: «Хай та русня вдавиться, а в нас літо, і в нас усе має бути красиво!».

І кожна така ніч — ніч стійкості, кожен такий ранок — ранок єдності, коли життя все одно перемагає, показують, хто ми насправді.

Ми часто чуємо від партнерів: «Як вашим людям це вдається? Така міцність, витримка, сталевість…». Вони кажуть: «Це феномен українського народу».

Так, це приємні слова, але сьогодні українці тримаються не заради цього, не для гучних епітетів на нашу адресу. Ми просто люди, які захищають дім, свій дім, і ми не можемо інакше, бо не хочемо інакше. Не хочемо, аби тут була Росія. От і вся правда.

І все, що проходить Україна щодня, — це не буденність, це — велика справа, яку робите ви. Герої на фронті, хто тримає позиції, хто щоночі збиває ракети й «шахеди», хто гасить вогонь, хто розбирає завали. І кожен громадянин, який тримається увесь цей непростий час.

Я дякую вам. Мільйонам українців. Мільйонам характерів, із яких складається наша держава. Наш народ. Наша історія. І шлях від хрещення Русі — України до сьогоднішнього дня. Дня нашої державності й того досвіду кожного покоління, який допомагає нам сьогодні триматись, вірити в себе, вірити в Україну, вірити, що ми зможемо.

Бо українці тут були, українці тут є, українці тут будуть.

З Днем Державності, дорогі громадяни!

З Днем хрещення Русі — України!

Слава Україні!