За гуманизм, за демократию, за гражданское и национальное согласие!
Общественно-политическая газета
Газета «Вечерняя Одесса»
RSS

Одесса: годы и судьбы

Лицар південного степу

№77—78 (11317—11318) // 28 сентября 2023 г.
Лицар південного степу

Вісімнадцятого вересня виповнилося б 86 років від дня народження Володимира Куликівського (1937—1985) — непересічного поета із когорти шістдесятників за часом творчості і за духом, поета, який рано пішов з життя, і якого через сім років після кончини, у 1992 році було прийнято до Спілки письменників України посмертно.

З огляду на те, що після багатьох років відтоді як Володимир Куликівський востаннє приїздив у рідне місто на початку 1980-х років, нині навіть у Балті (та й в Одесі, яку він любив) майже не залишилось людей, які знали славного, хоч і не дуже відомого навіть у літературних колах, поета, я вирішив нагадати його землякам та сучасним побратимам по перу про цю варту уваги, поваги й пам’яті творчу особистість.

Народився Володимир Куликівський на Одещині у містечку Балта, з якою і пов’язаний початок його творчості, а з 1960-х років до трагічного травня 1985-го проживав переважно у Херсоні. Перші вірші Володі, тоді ще учня балтської школи № 6, побачили світ у районній газеті «Комунар» в 1954 року, а вже через два роки його запросили працювати у цій газеті, де першим учителем для нього (учителем назавжди — вважав Володимир) в літературі і журналістиці був заступник редактора газети поет Семен Цванг, котрий заснував у Балті літоб’єднання.

Однак увагу одеських літераторів привернули вірші Володимира у 1957 році, коли деякі з них були опубліковані у газеті «Юний піонер» та пропоновані альманаху (журналу) «Літературна Одеса». Тоді його редактором був Григорій В’язовський, якого підтримали члени редколегії Степан Ковганюк, Володимир Гетьман та інші, побачивши, що в українську літературу входить оригінальний поет, і чотири вірші було опубліковано. Серед них і вірш «Проти вітру», який по-справжньому став для автора доленосним, бо в ньому були такі рядки:

Твердо знаю: за даллю крутою
Світить сонце твоєї мети.
Я люблю, особливо зимою,
Проти вітру колючого йти.

З того часу й почалися неприємності поета з владою. Його, як мовиться, було взято на гачок органами КДБ, а Г. В’язовського зняли з поста редактора. Хоч і наступного року, вже за редакторства Євгена Бандуренка, в «Літературній Одесі» знову було вміщено добірку віршів балтського юнака Куликівського, все ж у видавництвах і редакціях не тільки Одеси почали ставитись до друкування його творів насторожено, і двері автору до Спілки письменників були закриті навіть після виходу в «Радянському письменнику» 1965 року ліричної збірки «Зелені ритми».

Перша книжка В. Куликівського «Подарунок» з дитячими віршами вийшла 1959 року в одеському видавництві за редакторства поета Володимира Гетьмана, з яким Володя познайомився на початку 1957 року. Відтоді їх поєднала на довгі роки людська ї творча дружба.

А наступні роки для В. Куликівського видалися сумбурними й водночас насиченими подіями не тільки літературного життя. Поет Микола Сом (приїздив до Балти у 1990-х роках) у передмові до книжки «Відтворення», зокрема, писав: «Мій незабутній товариш Володимир Куликівський ішов у поезію із широких південних степів. Саме звідти — його широка, сонячна душа, щедра і відкрита для доброго людського побратимства». Поряд з тим він зазначав, що Володя був неприкаяною і дивовижною людиною, вельми непрактичною і невлаштованою.

Володимир Куликівський, вирісши у родині робітника (батько, Петро Прокопович, 40 років працював ковалем на ливарно-механічному заводі), звик до всіляких труднощів, мав неспокійний і непосидючий характер. У молодості Володя працював вантажником і ковалем, колгоспником і портовиком, потім переважно журналістом, тривалий час був, так би мовити, мандрівним поетом. Ночував на вокзалах і причалах, майже пішки пройшов усі райцентри і більшість сіл Одещини та Херсонщини. Він чудово знав життя людей, любив з ними спілкуватися, був дуже товариським, хоч часом залишався наївним, як в юності. В тому числі серед поетів свого покоління і старших митців, з якими швидко знаходив спільну мову.

Ще проживаючи в Балті, Володимир зазнайомився з одеськими поетами Ігорем Нєвєровим, Володимиром Гетьманом, Олександром Уваровим та іншими. Дружні стосунки у нього у 60-ті роки були, зокрема, з Борисом Нечердою, зустрічався з Володимиром Домріним, Олексою Різниковим. Високо цінував його творчість Валентин Мороз та інші письменники.

Багато у набутті творчого досвіду Володимиру заважило знайомство з маститими, видатними українськими поетами. Першим таким знайомством стала зустріч молодого поета з Максимом Рильським ще наприкінці 50-х років минулого століття.

Мені довелося у Балті, працюючи в районній газеті, на початку 80-х років особисто зустрічатися двічі з цією неординарною, надзвичайно інтелігентною і елегантною людиною, яка справляла на людей неабияке позитивне враження. Якось при зустрічі він згадував, як юнаком приїхав до Володимира Сосюри (у його квартиру) зі своїми віршами, і той був дуже зворушений талантом бідного юнака, а потім посприяв його вступу на факультет журналістики до Київського університету ім. Т.Г. Шевченка.

У хрущовсько-брежнєвські роки В. Куликівському частенько перепадало як за гострі вірші, за неупокорену козацьку душу, так і за дотепні жарти та різні витівки, непередбачені вчинки.

Щодо навчання, Володимир найкращим вважав життєвий досвід. І так уже склались обставини (значною мірою вплинули й побутова невлаштованість та матеріальні нестатки), що навчання на журфаку він так і не закінчив, а потім, теж за сприяння маститих письменників, навчався деякий час на Вищих літературних курсах у московському Літературному інституті ім. М. Горького.

Врешті для нього основною стала професія журналіста: ряд років у Херсоні працював у газетах «Наддніпрянська правда» та «Ленінський прапор», хоч і не постійно, з перервами. Він дуже полюбив Херсон і його мешканців, писав пісні про Херсон.

Хоч найбільша частина творчого життя В. Куликівського пов’язана з Херсоном, але й там поет не забуває про рідну Балтщину. І з’являється з-під його пера вражаючий вірш «Балта» з такими рядками:

Балто, Балто,
Мила до нестями,
Що тобі єлейна похвала,
Коли ти вишневими руками
Україну-матір обняла!

Цей вірш нині відомий вже не одному поколінню балтян з шкільних років, адже творчість поета вивчають у школах міста і сіл району.

Балтські мотиви й у віршах «Яблунька», «Усе нове» та інших. Чимало поезій присвячено Херсонщині, яка стала для В. Куликівського дійсно другою батьківщиною. І часто у них рядки теж неабияк щирі, пронизливі. Надзвичайною любов’ю до України, до рідної землі пройняті «Балада про украдену землю» та незакінчена поема «Любов і хліб», які вийшли вже у збірці «Прощання з травнем» завдяки турботам удови поета В.О. Авер’янової та його друзів.

Завдяки зусиллям Петра Бондарчука — місцевого літературознавця, активного члена і керівника балтського літоб’єднання ім. В. Куликівського, ентузіаста і пропагандиста творчості поета — у Балті встановлена (понад двадцять років тому) меморіальна дошка на будинку його батьків, де в дитячі та юнацькі роки жив В. Куликівський.

Я вже згадував про ліричну збірку «Зелені ритми», яка важко йшла до друку і стала його єдиною «дорослою» книжкою при житті, викликавши схвальне сприйняття поета сучасними письменниками і читачами. Поряд з тим автору майже не вдавалося друкуватися в журналах, мав деякі публікації переважно у місцевих газетах. Однак не покидав творчості, приділяючи велику увагу творам для дітей. У Сімферополі (вид. «Таврія») вийшли 1981 року збірка «Посварились місяці», у 1983 р. — «Червона тачанка». Не випадково, теж за сприяння удови і друзів поета, у 2007 році в Херсоні було видано його збірку «Казки». А до сьогодні останньою, виданою завдяки В. О. Авер’яновій, книгою поета стала збірка лірики «Вересневі далі» (2013 р., Херсон), до якої увійшли як раніше друковані, так і деякі до того не публіковані поезії.

Літератори й нечисленні, на жаль, дослідники біографії і творчості поета характерними рисами його зазначають не тільки сміливість і відвертість як борця за загальнолюдські цінності, а і його романтичну наснаженість, тонкий ліризм і навіть ніжність, належні гумор та іронію, його людяність і людськість (за виразом М. Рильського), незалежність у характері, любов до людей, віру в себе і свій народ.

Не випадково ж у вірші «Під зорею Азову» В. Куликівський сповідально проголошує слова, що можна назвати його кредо:

Тільки б совістю,
Тільки б віршами
Не сідати на мілину.
Я життя не бажаю іншого,
А свойого не обмину.

Нині тривають суворі дні жорстокої війни з російськими окупантами, надзвичайно це відчувають і потерпають жителі улюбленої Куликівським Херсонщини. Тож хай згадка про цього поета, його відданість рідній землі надихає його земляків у боротьбі з рашистами, наближає нас до перемоги.

Михайло ГЕРШКОВИЧ. Член НСЖУ, поет. м. Балта



Комментарии
Добавить

Добавить комментарий к статье

Ваше имя: * Электронный адрес: *
Сообщение: *

Нет комментариев
Поиск:
Новости
08/11/2023
Запрошуємо всіх передплатити наші видання на наступний рік, щоб отримувати цікаву та корисну інформацію...
22/05/2024
Вчера в выставочном зале Одесской областной универсальной научной библиотеки имени М. Грушевского открылась юбилейная выставка фотокорреспондента «Вечерней Одессы» Олега Владимирского...
22/05/2024
Днями на маршрути вийшов багатосекційний сучасний вагон довжиною 26 метрів, виготовлений компанією «Татра-Юг» та поставлений в рамках проєкту «Міський громадський транспорт України» за кредитні кошти Європейського інвестиційного банку...
22/05/2024
Мер Одеси Геннадій Труханов провів нараду з підприємцями стосовно літнього оздоровчого сезону. Він підкреслив, що цього року за відкриття та роботу пляжів відповідає Одеська районна військова адміністрація...
22/05/2024
Глава государства, оценивая пять лет пребывания в должности, заявил, что его срок еще не истек...
Все новости



Архив номеров
май 2024:
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31


© 2004—2024 «Вечерняя Одесса»   |   Письмо в редакцию
Общественно-политическая региональная газета
Создана Борисом Федоровичем Деревянко 1 июля 1973 года
Использование материалов «Вечерней Одессы» разрешается при условии ссылки на «Вечернюю Одессу». Для Интернет-изданий обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка на цитируемую статью. | 0.049