За гуманізм, за демократію, за громадянську та національну згоду!
||||
Газету створено Борисом Федоровичем Дерев'янком 1 липня 1973 року
||||
Громадсько-політична газета
RSS

Одеса: роки та долі

Лицар південного степу

№77—78 (11317—11318) // 28 сентября 2023 г.
Лицар південного степу

Вісімнадцятого вересня виповнилося б 86 років від дня народження Володимира Куликівського (1937—1985) — непересічного поета із когорти шістдесятників за часом творчості і за духом, поета, який рано пішов з життя, і якого через сім років після кончини, у 1992 році було прийнято до Спілки письменників України посмертно.

З огляду на те, що після багатьох років відтоді як Володимир Куликівський востаннє приїздив у рідне місто на початку 1980-х років, нині навіть у Балті (та й в Одесі, яку він любив) майже не залишилось людей, які знали славного, хоч і не дуже відомого навіть у літературних колах, поета, я вирішив нагадати його землякам та сучасним побратимам по перу про цю варту уваги, поваги й пам’яті творчу особистість.

Народився Володимир Куликівський на Одещині у містечку Балта, з якою і пов’язаний початок його творчості, а з 1960-х років до трагічного травня 1985-го проживав переважно у Херсоні. Перші вірші Володі, тоді ще учня балтської школи № 6, побачили світ у районній газеті «Комунар» в 1954 року, а вже через два роки його запросили працювати у цій газеті, де першим учителем для нього (учителем назавжди — вважав Володимир) в літературі і журналістиці був заступник редактора газети поет Семен Цванг, котрий заснував у Балті літоб’єднання.

Однак увагу одеських літераторів привернули вірші Володимира у 1957 році, коли деякі з них були опубліковані у газеті «Юний піонер» та пропоновані альманаху (журналу) «Літературна Одеса». Тоді його редактором був Григорій В’язовський, якого підтримали члени редколегії Степан Ковганюк, Володимир Гетьман та інші, побачивши, що в українську літературу входить оригінальний поет, і чотири вірші було опубліковано. Серед них і вірш «Проти вітру», який по-справжньому став для автора доленосним, бо в ньому були такі рядки:

Твердо знаю: за даллю крутою
Світить сонце твоєї мети.
Я люблю, особливо зимою,
Проти вітру колючого йти.

З того часу й почалися неприємності поета з владою. Його, як мовиться, було взято на гачок органами КДБ, а Г. В’язовського зняли з поста редактора. Хоч і наступного року, вже за редакторства Євгена Бандуренка, в «Літературній Одесі» знову було вміщено добірку віршів балтського юнака Куликівського, все ж у видавництвах і редакціях не тільки Одеси почали ставитись до друкування його творів насторожено, і двері автору до Спілки письменників були закриті навіть після виходу в «Радянському письменнику» 1965 року ліричної збірки «Зелені ритми».

Перша книжка В. Куликівського «Подарунок» з дитячими віршами вийшла 1959 року в одеському видавництві за редакторства поета Володимира Гетьмана, з яким Володя познайомився на початку 1957 року. Відтоді їх поєднала на довгі роки людська ї творча дружба.

А наступні роки для В. Куликівського видалися сумбурними й водночас насиченими подіями не тільки літературного життя. Поет Микола Сом (приїздив до Балти у 1990-х роках) у передмові до книжки «Відтворення», зокрема, писав: «Мій незабутній товариш Володимир Куликівський ішов у поезію із широких південних степів. Саме звідти — його широка, сонячна душа, щедра і відкрита для доброго людського побратимства». Поряд з тим він зазначав, що Володя був неприкаяною і дивовижною людиною, вельми непрактичною і невлаштованою.

Володимир Куликівський, вирісши у родині робітника (батько, Петро Прокопович, 40 років працював ковалем на ливарно-механічному заводі), звик до всіляких труднощів, мав неспокійний і непосидючий характер. У молодості Володя працював вантажником і ковалем, колгоспником і портовиком, потім переважно журналістом, тривалий час був, так би мовити, мандрівним поетом. Ночував на вокзалах і причалах, майже пішки пройшов усі райцентри і більшість сіл Одещини та Херсонщини. Він чудово знав життя людей, любив з ними спілкуватися, був дуже товариським, хоч часом залишався наївним, як в юності. В тому числі серед поетів свого покоління і старших митців, з якими швидко знаходив спільну мову.

Ще проживаючи в Балті, Володимир зазнайомився з одеськими поетами Ігорем Нєвєровим, Володимиром Гетьманом, Олександром Уваровим та іншими. Дружні стосунки у нього у 60-ті роки були, зокрема, з Борисом Нечердою, зустрічався з Володимиром Домріним, Олексою Різниковим. Високо цінував його творчість Валентин Мороз та інші письменники.

Багато у набутті творчого досвіду Володимиру заважило знайомство з маститими, видатними українськими поетами. Першим таким знайомством стала зустріч молодого поета з Максимом Рильським ще наприкінці 50-х років минулого століття.

Мені довелося у Балті, працюючи в районній газеті, на початку 80-х років особисто зустрічатися двічі з цією неординарною, надзвичайно інтелігентною і елегантною людиною, яка справляла на людей неабияке позитивне враження. Якось при зустрічі він згадував, як юнаком приїхав до Володимира Сосюри (у його квартиру) зі своїми віршами, і той був дуже зворушений талантом бідного юнака, а потім посприяв його вступу на факультет журналістики до Київського університету ім. Т.Г. Шевченка.

У хрущовсько-брежнєвські роки В. Куликівському частенько перепадало як за гострі вірші, за неупокорену козацьку душу, так і за дотепні жарти та різні витівки, непередбачені вчинки.

Щодо навчання, Володимир найкращим вважав життєвий досвід. І так уже склались обставини (значною мірою вплинули й побутова невлаштованість та матеріальні нестатки), що навчання на журфаку він так і не закінчив, а потім, теж за сприяння маститих письменників, навчався деякий час на Вищих літературних курсах у московському Літературному інституті ім. М. Горького.

Врешті для нього основною стала професія журналіста: ряд років у Херсоні працював у газетах «Наддніпрянська правда» та «Ленінський прапор», хоч і не постійно, з перервами. Він дуже полюбив Херсон і його мешканців, писав пісні про Херсон.

Хоч найбільша частина творчого життя В. Куликівського пов’язана з Херсоном, але й там поет не забуває про рідну Балтщину. І з’являється з-під його пера вражаючий вірш «Балта» з такими рядками:

Балто, Балто,
Мила до нестями,
Що тобі єлейна похвала,
Коли ти вишневими руками
Україну-матір обняла!

Цей вірш нині відомий вже не одному поколінню балтян з шкільних років, адже творчість поета вивчають у школах міста і сіл району.

Балтські мотиви й у віршах «Яблунька», «Усе нове» та інших. Чимало поезій присвячено Херсонщині, яка стала для В. Куликівського дійсно другою батьківщиною. І часто у них рядки теж неабияк щирі, пронизливі. Надзвичайною любов’ю до України, до рідної землі пройняті «Балада про украдену землю» та незакінчена поема «Любов і хліб», які вийшли вже у збірці «Прощання з травнем» завдяки турботам удови поета В.О. Авер’янової та його друзів.

Завдяки зусиллям Петра Бондарчука — місцевого літературознавця, активного члена і керівника балтського літоб’єднання ім. В. Куликівського, ентузіаста і пропагандиста творчості поета — у Балті встановлена (понад двадцять років тому) меморіальна дошка на будинку його батьків, де в дитячі та юнацькі роки жив В. Куликівський.

Я вже згадував про ліричну збірку «Зелені ритми», яка важко йшла до друку і стала його єдиною «дорослою» книжкою при житті, викликавши схвальне сприйняття поета сучасними письменниками і читачами. Поряд з тим автору майже не вдавалося друкуватися в журналах, мав деякі публікації переважно у місцевих газетах. Однак не покидав творчості, приділяючи велику увагу творам для дітей. У Сімферополі (вид. «Таврія») вийшли 1981 року збірка «Посварились місяці», у 1983 р. — «Червона тачанка». Не випадково, теж за сприяння удови і друзів поета, у 2007 році в Херсоні було видано його збірку «Казки». А до сьогодні останньою, виданою завдяки В. О. Авер’яновій, книгою поета стала збірка лірики «Вересневі далі» (2013 р., Херсон), до якої увійшли як раніше друковані, так і деякі до того не публіковані поезії.

Літератори й нечисленні, на жаль, дослідники біографії і творчості поета характерними рисами його зазначають не тільки сміливість і відвертість як борця за загальнолюдські цінності, а і його романтичну наснаженість, тонкий ліризм і навіть ніжність, належні гумор та іронію, його людяність і людськість (за виразом М. Рильського), незалежність у характері, любов до людей, віру в себе і свій народ.

Не випадково ж у вірші «Під зорею Азову» В. Куликівський сповідально проголошує слова, що можна назвати його кредо:

Тільки б совістю,
Тільки б віршами
Не сідати на мілину.
Я життя не бажаю іншого,
А свойого не обмину.

Нині тривають суворі дні жорстокої війни з російськими окупантами, надзвичайно це відчувають і потерпають жителі улюбленої Куликівським Херсонщини. Тож хай згадка про цього поета, його відданість рідній землі надихає його земляків у боротьбі з рашистами, наближає нас до перемоги.

Михайло ГЕРШКОВИЧ. Член НСЖУ, поет. м. Балта



Комментарии
Добавить

Добавить комментарий к статье

Ваше имя: * Электронный адрес: *
Сообщение: *

Нет комментариев
Поиск:
Новости
08/11/2023
Запрошуємо всіх передплатити наші видання на наступний рік, щоб отримувати цікаву та корисну інформацію...
16/07/2025
Одещина впевнено впроваджує «Мрію», повідомляють в Одеській ОВА...
16/07/2025
Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль офіційно подав до Верховної Ради заяву про відставку...
16/07/2025
Погода в Одесі 18—23 липня
09/07/2025
З6 по 16 липня в штаб-квартирі ЮНЕСКО (Париж, Франція) Комітет всесвітньої спадщини проводить 47 сесію. Серед інших, розглядаються питання, присвячені нашому місту, зокрема звіт про стан збереження «Історичного центру Одеси»...
Все новости



Архив номеров
июль 2025:
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31


© 2004—2025 «Вечерняя Одесса»   |   Письмо в редакцию
Общественно-политическая региональная газета
Создана Борисом Федоровичем Деревянко 1 июля 1973 года
Использование материалов «Вечерней Одессы» разрешается при условии ссылки на «Вечернюю Одессу». Для Интернет-изданий обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка на цитируемую статью. | 0.063