|
|
   |
Цих лауреатів редакційного конкурсу пам’яті Б. Ф. Дерев’янка «Люди справи» представляти не потрібно, їхню роботу бачать не лише в Україні, а й у країнах, які підтримують нас у боротьбі з фашистами ХХІ століття.
Спочатку статуетку «Садівник» отримав Анатолій Редер — генеральний директор компанії «ІнтерХім». Так було відзначено успіхи та досягнення фармацевтичного підприємства за 30 років роботи. А потім колективну нагороду отримав колектив компанії — за ту допомогу, яку «ІнтерХім» надає фронту, військовим, мешканцям прифронтових територій.
Нещодавно Анатолій Редер взяв участь у конференції з відновлення України Ukraine Recovery Conference 2024. Про свої враження генеральний директор компанії «ІнтерХім» розповів журналу «ТОП-100. Рейтинги найбільших» (друкуємо з невеликими скороченнями).
— Ви один із двох делегатів України, які увійшли до Консультативної ради бізнесу (Business Advisory Council, BAC). Поділіться, будь ласка, цим досвідом.
— Насправді було несподівано, що мене номінували стати делегатом від України. По суті, це такий бізнес-підрозділ, який надаватиме пропозиції політикам щодо відновлення України. Ми спільно з іноземними колегами напрацьовуватимемо рішення щодо відновлення та поліпшення різних сфер життя України.
Перша зустріч відбулася 11—12 червня, це був цікавий досвід. Я сидів за столом із представниками дуже великих світових компаній, як-от Siemens Energy, McDonald’s Corporation тощо. Я побачив, що всі вони позитивно ставляться до України.
— Що вам найбільше запам’яталося, можливо, чийсь виступ чи неформальне спілкування?
— Представник Норвегії сказав фразу, яку неможливо забути. Вона звучить приблизно так: «Усе, що зараз відбувається, — цивілізаційний виклик для нас. Якщо ми не зможемо на нього відповісти, довести до перемоги України, то ми втратимо цілу цивілізацію, яку будували тисячоліттями». І це не просто красиві слова. Я побачив, що люди дійсно хочуть допомогти Україні.
Інша річ, що у мирній Європі після Другої світової склалися певні правила, стандартні процедури, дуже багато різних регуляцій. Порушувати їх компанії не можуть. Та якщо йти за цими регуляціями, то швидко відповідати на виклики, з якими стикається Україна, не вдасться. Зокрема, з наявними стандартними процедурами якщо почати процес відвантаження, наприклад, газової турбіни для відновлення енергомереж, то Україна отримає її через 2,5 роки. Звісно, всі розуміють, що це запізно.
— І як бути з такою зарегульованістю процесів? Чи є бачення, як це змінити?
— У західних партнерів є розуміння, що ці процедури потрібно порушити. Ось, наприклад, згаданий кейс щодо турбін. Є покупці, які мають отримати їх уже найближчим часом. Європейці бачать вихід у тому, аби домовитися з ними і відвантажити ці турбіни в Україну. Тобто це точкове реагування на конкретну ситуацію. Але війна потроху змінює й саму Європу. Одна з представниць ЄС сказала, що Україна потрібна ЄС навіть більше, ніж ЄС Україні. Бо Україна приносить в Європу позитивну конкуренцію, нижчі ціни, значно вищий рівень диджиталізації і можливість ухвалення швидких рішень. Це приємно чути, бо ми надто довго себе недооцінювали.
На наступному засіданні будемо працювати у групах, у кожної буде своя мета. Наша група обговорюватиме, зокрема, адміністрування податків. На цю сферу в Україні є багато нарікань з боку міжнародних компаній, які працюють у нас і бачать реалії. Я представлю своє бачення вирішення цієї ситуації. Звісно, усі ці питання дуже непрості як для нас, так і для ЄС. Але ми для того й збираємося, щоб їх вирішити.
— Поділіться тезами, яке ваше бачення кращої податкової системи.
— Я понад 35 років в українському бізнесі. Тому я чітко бачу основні проблеми у податковому законодавстві. Зараз ми маємо систему, яка не дає бізнесу жодних бонусів, натомість створює великі корупційні ризики. Така ситуація явно не сприяє інвестиціям. Я вважаю, що потрібно прибрати податок на прибуток і ПДВ, замість них підприємства сплачуватимуть податок на трудовий ресурс. Його розмір залежатиме від освіти, кваліфікації та пільгового статусу працівників.
Це дасть прогнозоване наповнення бюджету і розставить всі крапки над «і» між податковою та платниками. Адже у питанні податку на прибуток (йдеться про витрати, які зменшують базу оподаткування. — Ред.) ми з державою ніколи не досягнемо балансу та взаєморозуміння.
— Поговоримо про «ІнтерХім» і людей, які там працюють. Ви на ринку з 1992 року. Як за цей час змінювалися ваші HR-політики?
— Ми маємо свою історію формування та еволюції HR-політики. Так склалося, що від початку ми були такою собі «сімейною» компанією. Всі люди знали одне одного досить близько: якщо не з дитинства, то з університету точно. Саме вони і стали основою компанії, основою HR-політики. Я розумію, що це, може, не ідеальна схема. Але у нас було саме так, і свій колектив ми формували дуже ретельно. Зрештою це дало свої результати і під час війни.
Зараз у нас працює приблизно тисяча людей. І досі це «сімейна» компанія, але трохи в іншому вимірі: у нас працюють родинами. Спочатку приходить хтось один, потім знаходиться місце і для іншого члена сім’ї.
— Як ви долали виклики, що виникли під час повномасштабної війни?
— У лютому та на початку березня з тисячі людей виїхало приблизно 80. Це були вимушені релокації, люди не могли вчинити інакше через дітей чи з інших обставин. Зрештою за 4—5 місяців більшість із цих працівників повернулися.
Я вважаю, що такий виклик можливої міграції ми успішно пройшли завдяки тому, що, як я казав, дуже ретельно будували колектив від самого початку.
— Ваша компанія є наукоємним бізнесом. Як ви компенсуєте дефіцит кадрів?
— Дійсно, від першого дня і донині фахівців шукати важко. Але ми давно стали центром навчання для кількох університетів — Одеського, Харківського, Запорізького. Студенти приїжджають до нас на практику, бачать, як усе працює. А згодом вони повертаються у компанію працювати, вже маючи повну освіту.
— Чи змінилися схеми утримання, наймання та мотивації персоналу під час війни?
— Я б не сказав, що тут є щось нове. Є два шляхи зростання для людини — кар’єрно, отримуючи вищу посаду, або ж разом із компанією. І ми даємо людині можливість обирати свій шлях.
Ми дуже відповідально ставимося до зарплати. За весь період війни лише раз затримали її на один день. Також у нас є 13-та зарплата. Її розраховують, зважаючи на те, скільки людина працює у компанії. Так от щодо питання результату політики утримання: абсолютна більшість людей з нами уже понад 10—15 років.
Тут немає нічого нового. Людям потрібна цікава корисна робота, перспективна компанія, комфорт, умови для розвитку, соціальний захист і безпека. Сама робота стимулює людей продовжувати працювати. Адже вона цікава і залишається такою навіть у війну: ми продовжуємо дослідження, розробляємо нову молекулу — це буде знеболювальне. Відтак люди розуміють, що вони причетні до створення чогось нового, важливого.
— Які умови для комфорту та соціального захисту ви створили в «ІнтерХімі»?
— Ми компенсуємо 50% медичного страхування, люди безкоштовно вивчають англійську мову. Для фахівців з інших міст у нас є гуртожиток. Згодом вони мають змогу орендувати комфортніше житло. Також ми даємо іпотеку, її отримали понад 200 наших працівників.
А щодо комфорту, то це великі і маленькі речі. Наприклад, ми маємо власний ресторан, де готують якісні страви. Вишуканий обід обходиться у 45—50 грн. У нас є бомбосховище, гаряча вода. Всюди чисто. Є парк, де можна перепочити, кавові апарати на території. Під час обіду грає класична музика, є басейн з рибами, розмальована стеля…
Але головне, що ми даємо працівникам, — це підтримка. Якщо, не дай боже, десь прилітає або хтось хворіє, отримує поранення чи помирає, ми підтримуємо матеріально таких людей.
— А як щодо ментального здоров’я персоналу? Що ви робите, аби підтримати його?
— Тут немає рецепта, це проблема всього суспільства. Для себе ми знайшли один спосіб — це піклування про колектив. Люди розуміють, що сюди можна прийти і розв’язати свої питання. Я вважаю, все це підтримує психологічний стан. У нас у штаті є психологи і цілий медичний підрозділ, який працює з людьми щодня. Але це не нові практики, ми мали їх і до війни.
— Чи проводите ви якесь специфічне навчання персоналу зараз?
— Так, ми додали курси першої медичної допомоги. Уже кілька разів проводили, відпрацьовували навички на моделях. Витратили достатньо велику кількість часу і ресурсів на це, але більшість персоналу розуміється на наданні першої медичної допомоги. А загалом ми підтримуємо всі види навчань, що були раніше.
— Через війну відбулася масштабна трудова міграція українців. Що треба буде зробити, аби компенсувати відтік працівників?
— Жодні штучні дії нічого не принесуть. Держава має бути нормальною. Треба вирішити питання з податковим законодавством, з нормальним ставленням влади до людей. Усе має стати прозорим і зрозумілим. Нічим іншим людей сюди не затягнути. Якщо буде робота, комфортні умови, позитивний європейський соціум, люди будуть повертатися. Це прості зрозумілі кроки.
Підготував Станіслав ЄВГЕНЬЄВ