Поезія в містах літератури ЮНЕСКО

Проєкт створено офісом «Одеса — місто літера тури ЮНЕСКО» та реалізується за кошти, зібрані містом літератури Рейк’явік у межах читань, ініційованих містом літератури Мілан «Не просто слова» (Not Just Words) — Читання для Одеси 24 лютого 2024 року.

Офіс «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО» продовжує проєкт «Поезія в містах літератури», знайомлячи одеситів із сучасною поезією наших партнерських міст.

Цього разу — це поезія з іракського Слемані (Сулейманія, Ірак), міста з багатою інтелектуальною традицією та живим літературним процесом, яке, як і Одеса, добре знає ціну історичним випробуванням і культурній стійкості.

Для мене ця публікація має й особистий вимір. У жовтні 2023 року, під час Міжнародної конференції міст літератури ЮНЕСКО в Квебеці (Канада), коли я вперше представляла Одесу й ще нікого не знала, першою людиною, яка підійшла до мене зі словами підтримки українського народу, був губернатор Слемані — доктор Хаваль Абубакер. Він говорив не лише про солідарність сьогодення, а й про вдячність Україні за миротворчу місію 2003—2008 років в Іраку, яка рятувала життя, здійснюючи радіологічний, хімічний і бактеріологічний захист та виконуючи гуманітарні завдання. А потім я познайомилася з моїм чудовим колегою, координатором міста літератури Слемані Шамалем Абу Бакером Хуссейном та проєктною менеджеркою чарівною Шаймою Васім Садік, яка працює в офісі з моменту отримання статусу міста літератури ЮНЕСКО у 2019 році.

Ми не завжди усвідомлюємо, як наші вчинки — державні чи людські — відгукуються згодом у просторі й часі. Література, як і пам’ять, зберігає ці невидимі зв’язки. Саме тому «Поезія в містах літератури» — це знайомство з новими іменами й голосами і простір взаємної вдячності, підтримки та діалогу, в якому міста говорять одне з одним мовою культури.

Тож вирушаємо у Слемані...

Місто відоме як культурна столиця Курдистанського регіону Іраку. Заснована у 1784 році, Слемані здавна була осередком поезії, філософії, освіти та прогресивної думки. Місто є домівкою для яскравої літературної спільноти, що охоплює різні покоління, — тут класичні курдські поети, такі як Налі та Махві, зустрічаються з сучасними голосами, які формують нові способи вираження. Книгарні, кав’ярні, університети, різноманітні релігійні храми та культурні центри утворюють живу мережу творчості, що залишається активною протягом усього року.

У місті відбуваються фестивалі, воркшопи, перекладацькі ініціативи та літературні обміни, які поєднують місцевих авторів із міжнародними партнерами. Його багатомовна спадщина — курдська, арабська, англійська та інші мови — створює середовище відкритості та оповіді. Читачі й письменники Слемані глибоко поважають книгу як інструмент свободи, ідентичності та стійкості. Завдяки потужній видавничій традиції та розвиненій мистецькій сцені Слемані продовжує надихати як молодих, так і визнаних творців.

Знаковою пам’яткою міста є Громадський парк, що став символом культури, відкритості та надії.

Шамаль Абу Бакер Хусейн (Сулейманія, Ірак) — координатор Офісу «Слемані — креативне місто літератури ЮНЕСКО», мандрівник у метафоричних і реальних вимірах людського буття, який від кінця 1980-х років живе між різними світами.

Він «орав» обидві півкулі свого мозку: здобув ступінь бакалавра з механічної інженерії, а також ступені бакалавра й магістра з англійської літератури. Згодом Шамаль подорожував США, Німеччиною, Францією, Фінляндією, Швецією, Італією, Нідерландами, а також Іраном, Туреччиною, Сирією, Йорданією, Малайзією, Китаєм, Саудівською Аравією та Танзанією.

Він багато вчився й викладав, але написав небагато: дослідження «Образ людини в обраних п’єсах Оґаста Вілсона», а також статті «Візуальний підхід до аналізу поезії» та «Спроба окреслення внутрішньої структури людської особистості».

Шамаль долучився до видання You Will Remain — ковід-антології 23 міст — членів мережі креативних міст ЮНЕСКО, а також до поетичної збірки My Body is Not Yours, створеної містами літератури Манчестером і Слемані.

Щире побажання Шамаля Одесі: «Нехай її творчий дух і надалі освітлює стійкість, плекає уяву та надихає спільноти по всьому світу».

...І знайомимося з поетами міста

Рандж Сангаві народився у 1977 році в місті Сангав і виріс у Сулейманії. Він вивчав медіа на телевізійному відділенні гуманітарного факультету. Публікує поезію з 1998 року та є автором двох поетичних збірок: «Не дозволяй собі зникнути» і «Інше місто».

***

Переклад: Олександр Хінт

Як цей вік може зватися віком музики?
Де поезія, що народилася
в ньому?
Краще зі слів своїх мені зібрати заповіт.
Доки життя не постукає
в двері —
смерть прийде тисячу разів.

Вірші, для кого мені їх складати?
Як стіна може мати вуха?
Це суцільна брехня.
Епоха, за якої було сказано ці слова,
занурилася в минуле.

Ані село нічого не чуло, ані місто —
скільки б я там не жив.
Вуха не відростали ані в дерева, ані у стін.

Колись ми були водограями —
прихильники ставків
заморозили нас.
Ми були сповнені чарівних фраз —
вони вгамували наші хвилі.
Щоночі я шукаю наш будинок
у Google…
Він загубився десь у серці
коли я виріс.

Зараз,
коли в нас є спільна мова —
ми не розуміємо одне одного.
Ми йдемо одне до одного
однією вулицею —
щоб ніколи не зустрітися.

Наші руки лежать у кишенях,
вони не для привітань.
Ми кропимо одне одного смородом,
а не рожевою водою.

Зулейха Карім — поетка і перекладачка, народилася у 1985 році в Ербілі. Вона здобула ступінь бакалавра з англійської мови та літератури в Університеті Салахаддіна. Її вірші публікувалися в кількох літературних журналах по всьому Курдистану.

У 2020 році у видавництві Sardam Publishing House вийшов її курдський переклад повісті Трумена Капоте «Сніданок у Тіффані», а у 2024 році видавництво Nusyar Publishing House опублікувало її поетичну збірку «Розділяючи кольори смутку».

Що залишається у серці, щоб виростати?

Переклад: Анна Стремінська

Не всі мої подорожі до своїх коренів є сумними.
У моєму серці горить світло —
Багряне, сильніше за вогонь.
У моїх мріях залишаються щасливі й прості провулки,
І я хочу розповісти про їх сяйво.
Я збираюся з духом і прокладаю свій власний шлях.
Довгий шлях іноді починається
Лише з короткого погляду —
Непоміченої чарівності.
Я вирушаю, коли всі інші стоять на місці,
Я повертаюся,
коли всі інші йдуть.
Моє серце воїна наповнює мене руйнівною силою,
І я прагну перевернути мій світ.
Стоячи стійко і прямо, я чекаю —
Чекаю, щоб повернутися з битв,
Щоб лікувати свої рани.
Якщо я не зверну увагу
на свої тайфуни,
Боюся, що замовкну!
Якщо я не гляну прямо в очі своїх штормів,
Боюся, що здамся і розсиплюся
Серед воєн і миру.
Я — своя власна армія з тисячі лицарів.
Ясний внутрішній голос
Є другом дитини в мені,
Другом жінки в мені,
Другом чоловіка в мені,
Другом відмови, суворої людини в мені.
Чіткий внутрішній голос
Не боїться парадоксальних обличь всередині мене.
Це моє королівство,
Це мій дім.

Ребаз Махмуд народився у 1973 році в селі Генке в окрузі Шарбажер провінції Сулейманія, Курдистанський регіон. У 1992 році він завершив навчання в педагогічному інституті в Сулейманії.

На початку 1990-х років у межах робітничого літературного руху він опублікував свою першу поетичну брошуру «Караван у дорозі», а у 2008 році видав поетичну збірку «Вітер грається зі спогадами саду».

Нині проживає в Нідерландах.

Старий килим часу

Переклад: Тимофій Безверхов

Дощить.
Немов би воду влили на вогонь спокуси,
Немов сама осінь ніяковіє з’явиться.
Я бачу тебе,
Жасмин, весну і нарцис,
Що розквітають в тобі...

Вітер вже дме,
Мов війна спакувала свої тягарі та пожитки.
Замість смраду горілої плоті, дому й села,
Від тебе:
Аромат дикої м’яти біля струмка,
Гвоздика і базилік терпіння,
Сягають ніздрів моїх...

Цей світ, що минає, не прищепити,
Інакше з твого саду, повного талісманів
Для вічної постійності,
Гілки персика з твоєї посмішки було б достатньо!

Старий килим часу
Був погризений моллюсками тисяч вад і ганьби.
Я маю вкласти нову еру на землю,
Підмести свій світ дочиста,
Вимити своє життя,
Наповнить свій внутрішній сад
Нарцисами та ромашками,
Щоб привітати тебе,
Хто, з благодаттю,
Народився із того ж лона.

До зустрічі в наступному місті літератури!