Владислава Ільїнська: «Мене цікавила реальна можливість налаштування культурного діалогу»

Наприкінці минулого літа в Одесі пройшов відбірковий тур SLAM-O-VISION-2025. Це поетичне змагання, започатковане у 2019 році, є частиною міжнародного проєкту, що об’єднує поетів із міст літератури ЮНЕСКО. Одеса вперше взяла участь в цьому конкурсі.

У відбірковому турі перемогла Катерина Харченко. Про це наша газета розповіла у номері за 4 вересня 2025 року. А вже в листопаді у Дублині Катерині Харченко довелося змагатися в творчому поетичному марафоні, в якому брали участь поети з 18 міст літератури ЮНЕСКО. І Катя не підвела — вона зайняла четверте місце!

У цьому році в Одесі пройде черговий відборковий тур SLAM-O-VISION. Одним із членів журі знову стане Владислава Ільїнська. Представимо її: за освітою — філологиня, працює у сфері комунікацій і культурних проєктів. Авторка поетичних книжок «Ігри розуму» та «Анекдоти про дощ». Учасниця й лауреатка поетичних конкурсів, кураторка та учасниця літературних подій; у своїй творчості досліджує теми мови, теології, пам’яті, війни, тілесності та внутрішніх меж.

Владислава погодилася відповісти на кілька запитань.

— Чи виправдалися очікування від участі у SLAM-O-VISION?

— Мене цікавила не перемога, а реальна можливість налаштування культурного діалогу, — відповідає Владислава Ільїнська. — Бо насправді це потужний шанс подивитися на власну поезію через призму інших традицій, знайти спільну мову, коли слова звучать у багатьох мовах і контекстах водночас, та зрозуміти, які теми турбують поетів по всьому світу, бо рано чи пізно поет у своїй творчості має виходити за межі авторефлексії. Ну а 4-е місце Катрусі — для мене це важливо не як статистика, чи чесноти, а як свідчення того, що поезія Одеси здатна говорити зі світом — чуттєво, сміливо, без компромісів у правді й емоціях.

— Чи сприймаєте ви слем-поезію як інструмент соціального або громадянського діалогу в нашому місті?

— Для мене слем-поезія — це, передусім, форма прямої розмови з містом і про місто. Це поезія, яка не ховається за сторінкою, а виходить назовні — з тілом, голосом, нервом. У цьому сенсі слем працює як інструмент громадянського діалогу дуже чесно: він не вимагає згоди, але вимагає присутності, участі.

Мені здається, слем важливий саме тим, що він дозволяє говорити складне просто, а болюче — вголос. І для Одеси, як міста з багатошаровою пам’яттю та живим культурним середовищем, це дуже органічна форма розмови з собою і зі світом.

— Які критерії стали вирішальними під час відбору: мова, емоційна щирість, сценічність, тема — і чому саме?

— Насправді всі ці критерії мали значення й працювали разом. Мова — як інструмент, емоційна щирість — як рівень довіри до тексту, сценічність — як здатність утримувати живу увагу. Але визначальною для мене все ж була тема. Світ вимагає ширшого погляду. Мене цікавили тексти, які реагують не лише на особистий біль чи переживання, а на те, що бентежить світ загалом: війна, пам’ять, ідентичність, крихкість людини, відповідальність слова.

Слем — це сцена, де поезія перестає бути лише «про мене» і стає про нас. І саме такі тексти, на мою думку, найточніше відповідають і формату, і часу, в якому ми живемо.

— Яким ви уявляєте майбутнє слем-поезії та літературного активізму в Одесі? Яким має бути наступний крок після цього першого досвіду?

— Мені здається, майбутнє слем-поезії в Одесі — це рух у бік сталішої, відкритої екосистеми, а не разових подій. Щоб слем перестав бути екзотикою і став регулярним простором для голосів, які інакше не доходять до сцени: молодих поетів, людей з різним культурним досвідом, тих, хто говорить із травми, з війни, з тиші.

Наступним кроком я бачу розширення горизонтів: більше міждисциплінарних форматів, співпраця з музикою, театром, візуальним мистецтвом, робота з публічним простором міста. Слем може виходити з клубів у бібліотеки, двори, укриття, онлайн-простір — туди, де слово реально потрібне.

І найголовніше — мені хочеться, щоб літературний активізм в Одесі був не реактивним, а проактивним. Не лише відповіддю на травму, а місцем формування нових сенсів, нової мови і нової спільноти.

— Коли ви слухали одеських слем-поетів — чи відчули якусь «спільну ноту» міста?

— Парадоксально, але наразі — ні. І для мене це радше добрий знак. Мені здається, нам важливо поступово відходити від міфу про «унікальність Одеси» як самодостатню естетичну категорію. Я не про заперечення її безцінного культурного досвіду — він є і нікуди не зникає. Але сьогодні для мене принципово, що всі мають рівні права на голос, і саме за це ми зараз боремося.

Можливо, відсутність єдиної «одеської інтонації» в слемі якраз свідчить про здоровий процес — про відкритість, різноманіття, відмову від самоповтору. Єдине, що справді

об’єднувало ці виступи, — це війна. Але це вже не «локальна» одеська нота — це спільний досвід, який сьогодні формує нову мову і нову реальність далеко за межами одного міста.

— Як участь Одеси в SLAM-O-VISION змінює карту літературних міст? Чи відчутно, що українська поезія зараз стає видимішою для світу?

— Мені здається, участь Одеси в SLAM-O-VISION важлива не стільки як «позначка на карті», скільки як включення в живий міжнародний діалог. Одеса перестає бути містом-спостерігачем і стає повноцінним учасником розмови між літературними містами світу — без екзотизації, без спеціального статусу, на рівних.

Так, українська поезія сьогодні однозначно стає видимішою. Світ уважніше слухає, але важливо не зводити цю увагу лише до воєнного контексту. Поезія з України цікава не тільки тим, про що вона говорить, а й як — своєю складністю, багатомовністю, внутрішньою етикою.

Роль Одеси я бачу саме в цьому: бути платформою для різних голосів, не замикаючись у власному міфі й не намагаючись говорити «від імені всіх». Якщо Одеса зможе зберегти відкритість і горизонтальні зв’язки, вона може стати одним із важливих вузлів сучасної української поетичної мапи — не центром, а точкою перетину.

— Ви оцінювали також виступи поетів ще з 16 міст літератури. Хто були ваші фаворити і чому?

— Під час знайомства з виступами поетів з інших міст мої враження були дуже різними і дуже живими. Кожен голос мав свою унікальну манеру, але серед фаворитів мені особливо запам’яталися ті поети, які поєднували особистий досвід із глибокими темами, що відгукуються в глобальному контексті: і про час, ідентичність, війну, втрату, любов і природу. Наприклад, поет Iowa City, який виграв глобальний титул SLAM-O-VISION-2025, показав неймовірну щирість і чіткість голосу, що торкається тем людської спільноти й змін.

Але найважливіше для мене сам факт того, що українські поети тепер з’являються в такому діалозі. Саме участь у міжнародних конкурсах дає можливість не просто представляти свою культуру, а й вести діалог між культурами. Наша літературна сцена здатна бути частиною спільної світової розмови. І в цьому я бачу не просто важливість, а безальтернативність таких форматів для сьогоднішньої й майбутньої української літератури — живої, чутливої, відкритої до зустрічей і суперечок.