|
|
   |
Під час творчого вечору українського поета Юрія Іздрика, який відбувся у Великій залі Одеської філармонії, сталося чимало цікавого. Хоча маестро каже, ніби за статистикою його аудиторію становлять розлучені жінки середнього віку, слухати прийшли переважно молоді люди, як дівчата, так і хлопці. Збирали кошти на потреби 93-ї бригади, просили автографи, сміялися жартам та уважно слухали вірші…
До речі, вірші пролунали відомі, а інакше й бути не могло: останні сім років нова поезія не народжується, так буває. Пан Юрій зізнався, що наразі перебуває у депресії, але в Одесі виступає навіть з задоволенням, близькість до моря жене сумні думки. А звідки вони беруться взагалі? Війна. Але не тільки.
Після Шевченківської премії поета, який отримав «найвищий рівень визнання, принаймні в цій країні, в цій культурі», як то кажуть, «накрило», причому фатально, всебічно, комплексно і кардинально.
Будемо сподіватися, поетичне сприйняття світу ще повернеться з новими віршами, але й так звані старі хочеться слухати. І він читає…
людина сама нічого не може
людині завжди потрібен інший
на кого можна себе помножити
для кого варто писати вірші
з ким можна разом долати відчай
чи радість ділити не ризикуючи
хто може в будь-яку мить засвідчити
що ти — реальний що ти — існуєш
людина ж бо в себе не надто вірить
все свідка для себе шукає якогось
нема людини — спіймає звіра
не зловить звіра — віднайде бога
не знайде бога — візьме люстерко
та навіть там себе не впізнає
бо в собі бачить обличчя смерті
й не розуміє що смерті немає..
людина сама нічого не може —
ні народитись ні вмерти тихо
побудь же іншим мені мій боже
постій поблизу…
помовч… подихай…
На думку Іздрика, зараз він проживає вже п’яте життя, а коли проживав друге, був редактором літературного журналу «Четвер», звідки вийшла вся актуальна українська література. Третє почалося, коли він «вийшов на свою чорнобильську пенсію ліквідатора» та заснував із Григорієм Семенчуком поетично-музичний гурт DrumТИатр, а четверте прийшло разом із нерозділеним коханням.
Втім, саме кохання подарувало злет поетичної творчості. То, може, вийде якось знову закохатися?..
Софія ЛЕВКОВИЧ. Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО