|
|
   |
Масштабна виставка Валерія Басанця «Тиша» урочисто відкрилася у Національному художньому музеї (Софіївська, 5а). Майстер показав живопис, графіку та скульптуру, роботи світлі, часом узагальнені майже до абстракції, поетичні та медитативні. Багатолюдний вернісаж зібрав колег, друзів, студентів і просто поціновувачів таланту Валерія Лукича.
…До Одеси юний Валерій колись приїхав спеціально для вступу до «Греківки». Дитя війни, він досить несподівано для своєї родини захопився ідеєю пов’язати життя з мистецтвом. Художнє училище — альма-матер кількох поколінь художників — сприймалося абітурієнтами в контексті легенд, що існували про нього.
«Ми не питали дозволу на те, аби бути митцями, відвоювали собі право на свободу, адже базовим критерієм було визнання, що ми вільні та маємо право на власне бачення», — стверджує нонконформіст Віктор Маринюк. Ясна річ, нонконформізм не гарантує комфортного існування, скоріше навпаки. Але для людей такого штибу найдорожче зоставатися чесними у мистецтві, а відтак і у житті.
В подальшому кожний з них умів сказати своє «ні!» будь-яким спробам нав’язати ззовні манеру письма, ідеологію, тематику, умів ризикувати, а своє «так!» в мистецтві промовляв лише щиро, лише від усієї душі.
— Солодкий стан натхнення — це реванш над буденністю життя, його складністю, брутальністю, банальністю, блуканням навмання, вибухом надій і розчаруванням, проблемами, незрозумілістю сенсу життя, складністю, абсурдністю і байдужістю до цноти життя, — зізнається Валерій Басанець. — Натхнення, як ароматний туман, заповнює простір і ледве вловимі силуети реального світу буття.
Марія ГУДИМА. Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО