|
В Театрі юного глядача імені Юрія Олеші підготували виставу «35 кіло надії» за мотивами однойменного твору француженки Анни Гавальди.
Режисер Євгеній Резниченко разом із сценографом Оленою Штепурою та хореографом Діаною Костикою підійшли до тексту дуже творчо та професійно. Твір входить до шкільної програми з зарубіжної літератури і розповідає про підлітка Грегуара (Сергій Черноіваненко, звісно, важить не 35 кілограмів, як його герой, але виглядає зовсім юним та рухається легко). Дитина погано вчиться, зате в неї золоті руки. Не звичайна школа, а технічний коледж потрібний таким учням.
Справжньою оазою для хлопця стає дідусева майстерня: «Входячи у цей закиданий — не повернутися — сарайчик, я роздуваю ніздрі, щоб глибше вдихнути запах щастя. Запах гарячої змазки, електронагрівача, пайки, клею, тютюну і ще багато чого. Здорово. Я давно вирішив, що коли-небудь видобуду цей запах в чистому вигляді, створю парфуми і назву їх «Закуток». Щоб нюхати, коли стає нудно від цього життя».
Тут згадується інший популярний в театральних колах текст. «Запам’ятай: ти не помираєш, поки тебе хтось любить», — каже внуку Тоніно дід Оттавіано в книзі Анжелли Нанетті «Мій дідусь був вишнею». Не менш зворушлива історія, яку розповідають від особи хлопчика, котрий знайшов у дідусі рідну й найближчу душу. Тільки там дід передає мудрість життя через уміння слухати голоси дерев та птахів, відновлювати сімейні рецепти страв, наприклад гоголь-моголя, і, як не дивно, не відчувати скорботи, коли йде з життя близька людина. Любов до неї нікуди не ділася, отже, вона жива.
Те саме втовкмачує Грегуару дідусь Леон (заслужений артист України Сергій Мельник навіть зовні подібний до головного героя, дуже вдалий кастинг вистави), а плюшевому дружку Грододу (нова фантасмагорична роль Івана Лавренка, артиста з непересічною пластикою та вмінням смішити) час піти геть, дитинство ж-бо скінчилося. Знов-таки, це не означає, що хлопець його більше не любить. Любитиме й дідуся, навіть коли його земний шлях закінчиться.
Софія Левкович. Фото Олега Владимирського