|
|
   |
Ювілейний, 100-й сезон розпочався в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька камерною постановкою одноактної драми «Вирій». У форматі «Глядач на сцені» за півтори години нам розповідають містичну історію про чотирьох жінок, чиї долі зруйнувала війна.
П’єсу Наталі Ігнатьєвої поставили режисери Олександр Самусенко та Мирослава Ткач. За вокал і музичне рішення вистави відповідає Наталя Боярська, за сценографію — Максим Лапко. Художницею костюмів «Вирію» стала Оксана Тернавська, музичне оформлення вистави здійснив Віктор Чернєв.
В українській міфології вирій — це місце, куди потрапляють душі померлих. Щоправда, героїні вистави, які гинуть на безлюдній автобусній зупинці під час повітряної тривоги, з подивом визнають, що потойбічне буття уявляли собі геть по-іншому. В усякому разі про полегшення переживань не йдеться.
Уособлення української землі — селянка Галина (заслужена артистка України Нінель Наточа), маленький вогник — військова Ангеліна (Марія Буймович). Перша втратила єдиного сина на війні, друга ще не знайшла кохання, але пішла воювати, бо їй болять смерті незнайомих юнаків. Сумує за братом Марина (Ірина Бесараб), за чоловіком — Інга (Ірина Шеляг). Драматург не надто «причісує» мову персонажів, які розмовляють не лозунгами, а відверто, часом брутально, бо біль втрат спотворює душу, вбиває жіночність. Без чоловіка, брата, сина тощо жінка, може, не мертва, але й не жива.
Тому війна — це завжди проти жінки. Глядачі час від часу схлипують, слухаючи розповіді героїнь про страждання, яких ті зазнали, але допомогти нічим не можуть, хоч і знаходяться поруч на сцені. Від цього удвічі болячіше…
Марія ГУДИМА. Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО