Одеська область багато років вважалася Меккою українського волейболу. Жіночий «Буревісник» («Медін», «Джинестра») перемагав у чемпіонаті СРСР, брав Кубок, багаторазовий чемпіон України, володар Кубка Європейських чемпіонів та Кубка володарів Кубків ЄКВ. Чоловічий «Дорожник-СКА» тричі вигравав нацiональну першiсть. А «Хімік» з Південного взагалі встановив рекорд — вісім років поспіль ставав найкращою командою країни. На жаль, останніми роками регіон пiдрозгубив колишню славу. Канули в Лету одеські клуби, припинив існування і «Хімік». Але сьогодні переможну естафету підхопив СК «Балта». Два роки поспіль дівчата зі славного міста на півночі Одеської області виграють Кубок України та стають володарками срібних медалей чемпіонату. Жодна спортивна команда Одещини не може похвалитися такими здобутками. Отже, визнання СК «Балта» лауреатом конкурсу «Вечірньої Одеси» пам’яті Б. Ф. Дерев’янка «Люди справи» цілком закономірне.
1. Становлення та змужніння
— Моя дружина Варвара, — розповідає президент СК «Балта» Сергій Кольцов (до речi, теж лауреат нашого конкурсу), — професійно займалася волейболом. Її подруга Аліна Степанчук грала за «Хімік», у складi якого шість разів перемагала у чемпіонатах України. І якось ми з Варею на її запрошення поїхали до Південного на матчі Ліги чемпіонів. Будучи директором ДЮСШ та депутатом міськради, я стежив за грою не просто як уболівальник. Мені вже були знайомі тонкощі та нюанси міського бюджету, реально уявляв, скільки грошей є у місті, в області. Після знайомства із станом справ у «Хіміку», коли усвідомив цінову політику, зрозумів, що нам зі своїм бюджетом під силу створити професійну волейбольну команду взагалі без проблем. Зустрівшись із мером Балти Сергієм Сергійовичем Мазуром, змалював йому ситуацію: можемо мати у місті хороший професійний клуб. Для невеликого міста — це супер! У Балті саме підростали юні волейболістки чотирнадцяти-п’ятнадцяти років. Ось їх ми й заявили до Першої ліги, вирішили грати своїми дітьми.
— І яким вийшов дебют?
— Протягом сезону все зрозуміли, все побачили. Запросили нашу балтську волейболістку Олю Власову (в Азербайджані тоді грала). Вона відгукнулася, сезон відіграла, дуже нам допомогла. Плюс підписали кілька гравців із Першої ліги, глобально нікому не відомих. Це зараз Ольга Качур та Дана Стравінскайте — помітні імена в українському волейболі, а тоді — хто про них знав? В результаті виграли Першу лігу та перейшли до Вищої. Поступово почали розуміти, як там усе працює. Зміцнили кілька позицій, але основу команди складали місцеві дівчата. У лютому 2022-го пробилися до Фіналу чотирьох. 19-го нам зателефонували з Києва: «Чекаємо на вас у Суперлізі».
— А тут — війна…
— Довелося ухвалювати непрості рішення. Усі деталі промовляли із мером. Вдячний депутатському корпусу за підтримку цього складного часу. Депутати повірили у мої слова про світле майбутнє. У результаті ми в 2022 році все-таки заявилися у Суперлігу.
— Вже сам факт проведення чемпіонату того року — подія неймовірна.
— Цілком вірно! Причому у турнірі взяли участь сім колективів! Звісно, бюджети були дуже малі. Багато гравців виїхало. Натомість з’явилася можливість проявити себе молодим волейболісткам. Перший сезон відіграли нормально, посіли 5-е місце.
— А наступний став поворотним в історії клубу. «Балта» буквально увірвалася до еліти українського волейболу. За рахунок чого вдалось зробити такий ривок?
— Новим губернатором став Олег Олександрович Кіпер. У мене з’явилася можливість хвилин п’ять переговорити з ним. Повідомив, що ми отримали право грати у єврокубках, але потрібна фінансова підтримка. І ми її здобули! Так почалося тісне співробітництво з ОВА. І губернатор, і всі його заступники з позитивом дивляться у бік спорту. Нам профінансували участь у єврокубках. І взагалі мiцно допомагають.
— Це одразу позначилося на результатах команди?
— Ми стали на порядок сильнішими. Минулого сезону виграли Кубок та срібні медалі. У цьому повторили свій успіх. Причому у фінальній серії поступилися «Буковинці» лише у п’ятому матчі (2:3). До останньої партії ніхто не міг передбачити долю національного «золота». Такого не було останніх п’ятнадцять років. Ніколи ще ми не були такі близькі до чемпіонства.
— Про цілі у майбутньому сезоні, напевно, питати сенсу немає.
— Якщо все складеться, як задумали, гадаю, підемо за «золотом», 100 відсотків. Вважаю, що з такою підтримкою «Балта» має домінувати в українському волейболі.
— Будете зміцнюватися?
— Постараємося максимально зберегти склад. Деякі зміни, звісно, будуть. Самі знаєте, як ми живемо в умовах воєнного стану. Дівчатка морально втомлюються. Хочеться хоча б рік пограти, скажімо, в Іспанії, трохи заробити. Як не піти їм назустріч?
— Це зрозуміло, але більшість гравців залишаються у Балті. Що їх тут тримає?
— Ну, ми намагаємось забезпечити їхній побут, наскільки це сьогодні можливо. Дівчата забезпечені житлом. Молодь мешкає в готелі, із заміжніми ці питання теж вирішуємо. А головне, команда у нас молода, спортсменки титулами не розпещені. Чемпіонат вигравали лише Кириченко та Федчук. Нашим дівчатам дуже хочеться довести, що вони найкращі. Ось чому так цінно було виграти цього року. Що ж, не вийшло. Але попереду новий сезон. Бачу: дівчата горять бажанням перемогти у чемпіонаті, тож хочуть залишитися в клубі. Не можу не відзначити: атмосфера у команді чудова. До нас сьогодні справжня черга з охочих грати за «Балту» вишикувалася. Є мінімум чотири гідні кандидати, яких можна було б підписати, але вільних вакансій немає.
— До речі, про атмосферу. У середині сезону ви пішли на важливий крок: замінили головного тренера. Чи сильно ризикували?
— Звісно, ризикували! Однак у якийсь момент гравці з тренером почали дивитись у різні боки. Настав період, коли багато спортсменок почали йти з клубу, тому що їм не підходила філософія тренера, хоча вона (філософія) до певного моменту давала результат. Я все це бачив зсередини і розумів: щось треба робити. Це було тяжке рішення. Андрій Романович мій товариш, друг і досі таким є. Але є робота, справа. У професійному спорті так часто буває, коли тренери та спортсмени не можуть спрацюватись один з одним. В результаті комусь доводиться йти.
— Ризик виправдався?
— Дивіться, з погляду статистики ми порівняно з минулим роком особливо не просунулися — ті самі «срібло» та Кубок. Але якщо подивитися на якість гри, то, без сумніву, зробили великий крок уперед. Іноді, щоб просунутися на крихітний крок, доводиться приймати певні жорсткі рішення.
Анатолiй IСТРЕНКО.
фото олега владимирського.
(Далі буде).