Офіційне повідомлення Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства: Кабінет Міністрів запроваджує єдиний, прозорий та цифро­візований механізм спеціального використання водних біоресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ), де така діяльність дозволена законом.

Зазначається, що метою ініціативи є усунення законодавчих прогалин і створення прозорої процедури встановлення лімітів. Право на спеціальне використання водних біоресурсів відтепер розподілятиметься через відкриті аукціони в системі «Prozorro. ­Продажі». Крім того, впроваджується обов’язкова плата за такий вилов, що дозволить наповнювати міс­цеві бюджети.

«Ми вперше формуємо єдину цифрову систему спеціального використання водних біоресурсів у природно-заповідному фонді. Це означає прозорі правила для бізнесу, мінімізацію корупційних ризиків і реальний контроль за збереженням біорізноманіття. Водночас ми створюємо передумови для сталого розвитку сектору відповідно до сучасних європейських практик», — зазначив заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства Тарас Висоцький.

Зокрема, ліміти на вилов затверджуватиме Мінекономіки за погодженням із Держрибагентством. Своєю чергою Держрибагентство проводитиме аукціони та укладатиме договори з користувачами. Усі операції, від ведення журналу до формування квитанцій обліку, фіксуватимуться в електронній системі «еРибальство».

Очікується, що реалізація цього проєкту дозволить повністю систематизувати дані про обсяги вилову, забезпечити відкритий доступ до інформації та створити зрозумілі й рівні умови для роботи суб’єктів рибного господарства.

Від редакції: урядове рішення ми запропонували прокоментувати оглядачу газети з екологічних питань, співробітнику установи природно-заповідного фонду — Нижньодністровського національного природного парку.

Чи стане природа лише «ресурсом»?

Роздуми еколога про нові правила рибальства та майбутнє природно-заповідного фонду України

Нещодавно Кабінет Мініст­рів України ухвалив постанову №688 від 20 травня 2026 року «Про реалізацію експериментального проєкту щодо спеціального використання водних біоресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду».

Для багатьох людей це може здатися суто тех­нічним документом, який цікавий лише рибалкам або працівникам рибного господарства. Але насправді йдеться про значно ширше питання: яким ми бачимо майбутнє української природи — як невичерпний склад ресурсів чи як живу систему, яку необхідно берегти для наступних поколінь?

Як еколог та орнітолог, я хотів би звернути увагу на кілька важливих аспектів.

Нижній Дністер — не лише риба

Коли ми говоримо про Нижній Дністер, більшість одразу згадує рибу. І це зрозуміло. Проте Нижньодністровські плавні — це, насамперед, одна з найцінніших водно-болотних екосистем Європи. Тут гніздяться тисячі птахів, розташовані нерестовища риб, мешкають види, занесені до Червоної книги України, проходять шляхи міграції водоплавних птахів міжнародного значення.

Саме тому головна цінність Нижньодністровського національного природного парку полягає не в кількості виловленої риби, а в тому, що він зберігає природні процеси, які формувалися тисячоліттями.

Без природних плав­нів не буде ані риби, ані птахів, ані чистої води.

Де проходить межа між використанням і збереженням?

Будь-яке спеціальне використання природних ресурсів має базуватися на принципі екологічної безпеки. У світовій природоохоронній практиці давно діє правило: спочатку збереження екосистеми — потім використання її ресурсів. Саме тому найбільше занепокоєння викликає не сама постанова, а можливість її неправильного застосування на практиці. Надзвичайно важливо, щоб нові механізми розрахунку допустимих обсягів вилову не перетворилися на інструмент легалізації завищених квот або надмірного вилучення водних біоресурсів.

На жаль, історія рибного господарства в багатьох країнах світу знає чимало прикладів, коли помилки в оцінці запасів риби призводили до різкого скорочення популяцій та екологічних криз.

Природно-заповідний фонд — не рибний склад

Особливу увагу необхідно приділити природно-заповідним територіям. Національні природні парки, біосферні та природні заповідники створювалися не для максимізації вилову риби. Їхнє головне завдання визначене законом: охорона біорізноманіття; збереження природних комплексів; підтримання природних екологічних процесів; наукові дослідження; екологічна освіта.

Тому об’єкти природно-заповідного фонду не повинні розглядатися, передусім, як джерело отримання біоресурсів. Вони мають залишатися природними рефугіумами — територіями, де зберігаються природні популяції риб, птахів, рослин і тварин, які забезпечують стійкість екосистем далеко за межами самих заповідних територій.

Чому це важливо для риби

Парадоксально, але саме природоохоронні території часто є найкращою інвестицією у майбутнє рибальства. Саме тут зберігаються: природні нерестовища; нагульні ділянки молоді риб; зимувальні ями; кормова база водних організмів. Без таких природних «банків біорізноманіття» жодні програми зариблення не зможуть компенсувати втрату природних екосистем.

Рішення повинні спиратися на науку

Будь-які ліміти вилову мають базуватися виключно на: результатах наукових досліджень; довгостроковому моніторингу; оцінці стану популяцій; аналізі екологічних ризиків.

Особливо це стосується таких складних екосистем, як Нижній Дністер, де зміни водного режиму, кліматичні фактори, інва­зійні види та антропогенний вплив взаємодіють між
собою.

Наука повинна залишатися головним арбітром у питаннях використання природних ресурсів.

Що ми залишимо після себе?

Сьогодні ми стоїмо перед вибором. Можна розглядати природно-заповідний фонд як тимчасове джерело додаткових ресурсів. А можна бачити в ньому основу екологічної безпеки держави, сховище генетичного різ­номаніття та гарантію того, що наші діти й онуки також почують спів птахів у плавнях, побачать живий Дністер та багатство української природи.

Для еколога відповідь очевидна. Природно-заповідний фонд України — це не комора біоресурсів. Це насамперед територія життя. І саме тому будь-які нові правила використання природних ресурсів повинні працювати на збереження біорізноманіття, а не на його поступове виснаження.

Сергій КУРОЧКІН.