Важко оцінити виставу, яку не бачив, але театральні скандали часом відбуваються саме навколо таких подій, яким не дала путівку у сценічне життя художня рада (це, до речі, її прямий обов’язок).

Наприклад, у 2018 році Одеський обласний академічний драмтеатр відмінив прем’єру вистави «Міщанська, 24» за однойменною п’єсою Лео­ніда Заславського. Сталося це після відкритого показу для колег та преси, яка змогла засвідчити, що проблема була саме в тексті драматурга. Художній смак зрадив автору та режисеру, а ще й персонажі весь час ображали одне одного за національною ознакою. Чому театр не спохопився раніше — це питання, але здоровий глузд і професійна гідність тоді перемогли.

Зараз ситуація схожа, проте відбулася вона якось навиворіт. Проблемою стала не драма, а режисура. Театр скасував прем’єру вистави «Мина Мазайло» за однойменною п’єсою Миколи Куліша, класика української драматургії. Режисерами постановки стали студенти четвертого курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого Андрій Гришин та Дар’я Репік. Робота була їхнім дипломним проєктом. До речі, відеозапису репетиції в костюмах цілком достатньо, аби педагоги затвердили проєкт та видали дипломи (або ні). У театральній практиці співпраця зі студентами взагалі не є надто бажаною, від неї намагаються будь-яким чином відкараскатися. І мають рацію!

Директор нашого театру Олена Шрамко не відкараскалася, прийняла молодих киян, надала все необхідне: акторів, костюми (з підбору, звісно, на пошиття коштів обмаль), репетиційний майданчик, театр навіть витратився на рекламу, афіші, флаєри, програмки. Оскільки кияни поїхали після свого творчого фіаско, а до відкритого показу справа не дійшла (Олена Володимирівна стверджує, що саме студенти були проти нього), познайомитися з їхньою версією драми вдалося лише тій самій худраді.

Вердикт був одностайний. Соромитися на все місто, випускаючи таку виставу в репертуар, не мало сенсу. Тим більше, що буквально за стінкою, у сусідньому Театрі юного глядача, нещодавно вийшла тонка, делікатна, хвилююча, високохудожня вистава за цією самою п’єсою, поставлена Євгенієм Резніченком. Порівняння було б абсолютно не на користь обласної драми.

Чи міг театр вплинути на художній рівень студентської вистави? Олена Шрамко, за власними словами, робила зауваження та поради, але повністю взяти на себе все не могла, зрештою, свій режисерський диплом вона вже захистила. Отже, прем’єру скасували, замінили в репертуарі іншою виставою. Студенти поїхали до Києва і стали давати розлогі інтерв’ю ЗМІ, виставляючи керівництво театру мало не ворогами України. Вихоплені з контексту записи (до речі, зроблені потай, як кажуть в театрі) виступів членів худради стали приводом до цього сучасного, але такого схожого на кулішевські перипетії тридцятих років доносу.

Тьотю Мотю з Курська, яку верне від української мови, мала за задумом студентського дуету грати народна артистка України Ольга Равицька. Проте актриса одразу ж відмовилася. А коли побачила виставу як член худради, зрозуміла, що вчинила вірно, інакше їй довелося б не за Кулішем стрибати верхи на акторі, який грав дядька Тараса. Непристойна сцена не єдине, що збентежило худраду. Той самий дядько Тарас виходить на сцену, гордо розправивши груди під вишиванкою, однак раптом соро­м’язливо загортається у поли піджака. Викинуто й монолог Тараса про славетних предків-козаків, а це позбавляє виставу важливих акцентів. Але ж худрада не пише доносів на студентів, вона убезпечує колектив від сорому і глуму, і правильно робить.

Не можна відкрити ногою двері до академічного театру, ще навіть не маючи диплому, й самовільно встановлювати репертуар. А театрали країни, дивлячись на скандальну ситуацію в Одесі (коли б виставу побачила публіка, ото був би скандал, вважає керівництво обласної драми), отримали ще один аргумент проти надання власних ресурсів студентам-режисерам. Хай собі користуються учбовим театром і залучають студентів-акторів до дипломних постановок.

Що думає про інцидент керівництво вишу? Олена Шрамко спробувала це з’ясувати. Виявилося, студенти не обговорювали те, що сталося, навіть з керівником курсу. Можна припустити, що викладачі теж не є авторитетами для них. Сумно, а як воно буде далі, ще побачимо. Але починають молоді явно не з того. Хайпувати, як то зараз кажуть, багато розуму не треба.

Марія ГУДИМА.