Найближчої суботи українські журналісти відзначають своє про­фесійне свято. Нагадаю, що дата 6 червня виникла невипадково. Саме цього дня 1992 року Спілка журналістів України була прийнята до Міжнародної федерації журналістів.

Розмірковуючи напередодні свята про журна­лістський стандарт, що ви­значає головний принцип, яким керується у своїй роботі колектив «Вечірньої Одеси», дійшов висновку. Часи змінюються. Півсто­ліття життя газети вмістили «брежневську епоху» та її занепад, перебудову та розвал Союзу, здобуття Україною незалежності, бурхливі роки становлення молодої держави, два Майдани, початок неоголошеної війни з боку так званих «братів», анексія Криму, сепаратистські рухи на сході країни. Потім ковід — два роки. А з 24 лютого 2022 року — повномас­штабна війна.

«Вечірня Одеса» усі ці роки — разом зі своїми читачами та передплатниками. Не змінюючи головний стандарт — відповідальність за кожне опуб­ліковане слово.

Професійне свято змусило знову замислитися над місцем журналіста у суспільстві. Ще якихось кілька десятків років тому саме журналісти мали монополію на поширення інформації. Сьогодні монополії немає. Новину може повідомити будь-хто: блогер, очевидець, користувач соцмереж, анонімний телеграм-канал. Та й штучний інтелект — на запит скласти все, що завгодно.

Але лише справжній журналіст, який відповідає за те, що робить, може допомогти споживачеві інформації зрозуміти, що з сказаного і почутого є правдою.

Журналістика — це право говорити. І обов’язок — відповідати за сказане.

Олег СУСЛОВ.