Проєкт створено офісом «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО» та реалізується за кошти, зібрані містом літератури Рейк’явік у межах читань, ініційованих містом літератури Мілан «Не просто слова» (Not Just Words) — Читання для Одеси 24 лютого 2024 року.

Офіс «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО» продовжує знайомити одеситів з проєктом «Поезія в містах літератури». Ця публікація циклу присвячена місту літератури Мельбурн (Австралія). Нагадаємо, що цей проєкт знайомитиме вас із зразками сучасної поезії в сестринських містах літературної підмережі.

Поезія в містах літератури: Мельбурн (Австралія)

Австралія — країна, про яку подекуди жартують, що її «не існує». І навіть той факт, що саме там народилися такі зірки, як Кейт Бланшетт, Г’ю Джекман, Ніколь Кідман, Рассел Кроу, Марго Роббі та Кайлі Міноуг, чомусь не переконує найбільш завзятих прихильників цієї теорії.

Насторожують їх і численні унікальні тварини австра­лійської природи — кенгуру, качкодзьоби, єхидни та інші істоти, які виглядають так, ніби усі вони чиясь вигадка.

Ще Льюїс Керролл у своїй «Алісі в Країні Див» згадував Австралію як місце, де люди ходять догори ногами. У заплутаній логіці Аліси вони постають «антип’ятками» — тобто антиподами, мешканцями протилежного боку світу. І справді: коли в нас зима, в Австралії — літо, і світ ніби перевертається.

Але для нас питання існування Австралії має цілком конкретну відповідь. Адже ми знаємо Девіда Райдинга — нашого чудового друга і одного з тих, хто рухає вперед мережу міст літератури ЮНЕСКО. І цього вже більш ніж достатньо як доказу.

Саме завдяки таким людям стають можливими живі зв’язки між містами і культурами.

Мельбурн — одне з перших міст літератури ЮНЕСКО — долучився до нашого проєкту «Поезія в містах літератури» і став частиною спільного поетичного простору.

Дуже теплим жестом стала підтримка учасників першого конкурсу дитячої поезії «Нова Одіссея». Для дітей з Одеси був переданий унікальний набір авторських листівок із зображеннями тих самих «неймовірних» австралійських тварин.

У ці моменти відстань між Одесою та Мельбурном зникала. І ставало очевидно: література — це не лише слова (до речі, цей проект з’явився саме під гаслом «Не просто слова»), а й простір зустрічі, у якому навіть найвіддаленіші точки світу можуть опинитися поруч.

Тож запрошуємо вас познайомитись з нашими австралійськими друзями.

Майя ДІМЕРЛІ.
Керівник офісу «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО».

Вирушаємо в Мельбурн…

У 2008 році Мельбурн приєднався до мережі креативних міст ЮНЕСКО, отримавши статус другого у світі міста літератури.

Надання Мельбурну статусу міста літератури ЮНЕСКО є визнанням широти, глибини та динамічності його літературної культури. Мельбурн підтримує різноманітних авторів, розвинену видавничу індустрію, успішну культуру незалежних книгарень, широкий спектр літературних організацій, а також здорову культуру читання й активну участь у подіях та фестивалях.

Як зазначив видатний австралійський письменник Пітер Кері: «Мельбурн завжди був містом літератури».

Девід Райдінг є засновником і директором офісу міста літератури ЮНЕСКО в Мельбурні. У цій ролі він працює у партнерстві з міською владою Мельбурна та Creative Victoria над посиленням статусу міста як міста літератури ЮНЕСКО через поєднання міжнародної співпраці та ініціатив із розвитку локального потенціалу. Мельбурн є креативним містом ЮНЕСКО з 2008 року і став другим у світі містом, що отримало цей статус.

Звернення Девіда до Одеси:

«Австралія продовжує висловлювати солідарність з Україною, надаючи гуманітарну допомогу, військову та потужну дипломатичну підтримку в умовах триваючої агресії. Ця співпраця є частиною ширшого зобов’язання — підтримувати демократичні цінності, культурну стійкість і свободу самовираження під надзвичайним тиском.

Одеса залишається надійним партнером у реалізації програм, незважаючи на найскладніші обставини. Ми вже мали честь прийняти одеського автора в межах нашої віртуальної письменницької резиденції, а також опублікувати унікальний комікс Marisel and Panna Kota.

Ми з нетерпінням очікуємо подальшої співпраці в майбутньому».

…І знайомимося із сучасними поетами міста

Енді Джексон — австралійський поет, чия найновіша поетична збірка Human Looking здобула золоту медаль ALS та Премію прем’єр-міністра з літератури в номінації «Поезія». Він є співредактором нещодавно виданої антології Rag­ing Grace: Australian Writers Speak Out on Disability.

Працює викладачем креативного письма в University of Melbourne, а також пише і живе на землях народу Dja Dja Wurrung.

ФОРМАЦІЯ

Знайдена поезія, чергування рядків з рядками твору Вільяма Гея «Деформація. Есе» (1754) 

Переклад: Михайло Сон

уяви собі моє фото на титульному аркуші
або мем що завирусився
у мережі
я ідеальна загадка
понівеченого не можна зрозуміти
не можна впевнено
подивитися йому в обличчя

коли ти не розумієш як це
мене навчили сорому
з доброти
що ще може пояснити
мою незручну поведінку
і жалюгідний вигляд
цю мрію увійти в тіло іншої людини

вічне розуміння того як розмова про це
зруйнує атмосферу в компанії або у вірші
я з неохотою відкриваю рот
хто знає що може вилетіти або влетіти
деформована людина не повинна вбиратися в чужі пір’я

чи може мова говорити голосніше за мову тіла
презирство супроводжує тіло як тінь що відбиває його потворність
ніби представляти його
не означає думати про те
що коли я помру мені буде все одно, що буде з моїм трупом
а поки я живий давайте я буду думати про те що буде з усіма вами

я хочу щоб моє тіло було відкритим
як ці слова відкриті і невловимі
адже я був хорошим приводом для роздумів
все в мені правдиве
як картинка, що застигла на сітківці
як радість того хто цього уникнув

Енді Джексон
з книги Human Looking (Giramondo, 2021)

 Арієс М. Гакутан — поет і цифровий митець, який працює на традиційних землях народів Woiwurrung і Boon­wurrung нації Кулін. Також займається різними мистецькими проєктами. У своїй творчості досліджує теми простору й місця, мігрантської ідентичності та цифрової ефемерності.

У 2024 році став(ла) учасником резиденції для молодих поетів Emerging Poets Residency від Red Room Poetry, а нині проводить програму Toolkits: Digital Sto­rytelling у Express Media.

Прозріння у вечірню зміну

Переклад: Олена Концевич

у цій системі священику потрібно буть баристою!
він розливає гарячу пінку
й чинить знак хреста
над кислим макіато — почувши його писклявий голос коти бездомні
приходять з вулиць
«ну і як ми, в біса!?!» — говорить він до кицьки таббі, дає трьохколірній
її мигдалеве лате. Співає пісеньку
з сіамкою («вітаємо з поповненням,
віншуймо щиро
щасливу пару») — і потай мріє вмерти
відвідавши більше весіль ніж поховань
священик любить і сміється, священик курить вейп і трахається
священик вже давно навчився лишати сором у траві
він усміхається коли я мучуся з вином для столу номер 6
«існує один фокус»,
— каже він мені
«існує фокус, але я
його ніколи не
відкрию»
кажу йому що піду до вбиральні
і верещу собі в долоні так голосно аж іде луна від стін
коли я повертаюся він тицяє мені напій, нічого не спитавши
й розказує який листок знайшов учора
«Завбільшки з твою голову!» — і піднімає руку
щоб змалювати. відвідувач вирішує, що він йому махає
й невпевнено маха
у відповідь.
в моїй сім’ї релігією передають немов сертифікат
різдвяний — так струшують листки дерева на асфальт
молитва — мов кузен, на двадцять років старший
ніколи я не був на похороні
«як Мекка?», — питаю я
у свого тата,
він відкидає запитання, наче то пальто
а він щойно вернувся
з холоду «та добре»
добре: як паста
добре: як бог
йде осінь
і дерева скоро простягнуть свої оголені кістки до неба
і пальці скрючать в помаранчевому сяйві заходу сонця
гадаю, людям, що працюють біля озера, поталанило більше інших — бо
ті, які кричать на тебе за дурниці, — неминучі
і розставляти крісла в кінці дня —
теж неминуче
а от побачити веселку — ні
розказую священику як видиться мені
з долівки небо
він посміхається й долоні тисне до грудей
неначе його власні ребра — це найтепліша річ з усіх існуючих
«оце моя улюблена частина», — зізнається,
коли клієнти йдуть. «люблю це бачити»
— вогні над озером
вогні на склі підвішеного посуду
вогні над цілим світом

Ґрейс Ї — авторка збірки Chinese Fish, лавреатка премії прем’єр-міністра Вікторії з літератури в но­мінації «Поезія» (Австралія), а також однієї з премій Ockham New Zealand Book Awards (провідної літературної нагороди Нової Зеландії) — премії Мері та Пітера Біґґсів.

Збірка Chinese Fish видана у видавництві Gira­mondo в Австралії, а у Великій Британії її публікація запланована у видавництві Akoya у 2026 році. Друга збірка авторки Joss: A History також побачила світ у видавництві Giramondo  у червні 2025 року.

як пустити у плавання вірш

Переклад: Євгенія Красноярова

І) згадати, що народовладдя — це красиві цифри та помаранчеві дендрограми,
обачно зухвалі та занадто вологі, у надлишку надруковані цифрові
світлини;

ІІ) наступний нестійкий крок: насилу надруковані на струменевому принтері
вкладені драми та тварини
химери, радіохвилі та заглиблений погляд, жовто-гарячі картини та свистопляска,
тотальний гаплик;

ІІІ) пальнути на схід, пальнути на захід, стати у позу, обвішатися Prada, помішатися
на опівнічному світлі, на сексі й білбордах, сексі на білбордах, на спідницях
дзвіночках та втраченій цноті;

ІV) перетворити на бенкет їдло, що сам їси та як його їси, та пекло, що його їси,
духовний хліб під гострим соусом «маркітний офіс-мегаполіс», лютувати,
чинити відчайдушний опір злу — це суперсила,

V) робіть у каналізаційних стоках, знижувати тиск від беззаконня в кіно-
розкадровках, експозиція тривала, зволікання день у день;

VI) качати м’язи кору, місяця скорботи, промені його, в повітря піднімати списки справ, складати
оригамі;

VII) стягнути штраф за власний суходіл і осушити води, 
ніби шлях прокласти для прочан, громи та блискавки,
судоми наркотичні;

VIII) висмоктувати з моря мотлох, крайовиди збивати
з пантелику, малювати
овид, документи підбирати, документувати роздуми,
асана «собака пикою униз», асана «на автопілоті»;

IX) розгойдувати спокій, над районом летіти в літаку, накласти технології
джгутом та весь суддівський глянець, сяяти;

X) ввімкнути аварійне світло в коридорах, у тунелях напівтемних, блекаут розбудити,
тимчасові проміжкові труби, обережно їдло варити й прати на розірваному водогоні
в бур’янах;

XI) спаплюжити звучання плескоту струмків та співу птаства;

XII) зарядженим тримати пістолет із клеєм, незрушним та безпристрасним кістяк,
розсортувати яйця небиткі та фрукти, із пластика зробіть деревину, дістати
на узбіччі лезо з піхов та шпигувати;

XIII) ламінувати нісенітниці, приманки для комах в перекриттях та стелях,
примусити минуле пульсувати, зачинити в ньому світло, посолити сніг,
більше ніякого дошкіляти: моє віршування вимагає періодичних
ковтків порятунку, воскреслого дрифту, коконів з гліцерину (строф про
дітонародження та номерів з однодумцями), солі Епсома та спокійних
п’ятниць, жодних закруток із хутра, вечірок із жуйками, жодних пухлинних відчужень,
ані неприродного дихання чи яловичини, чи сліпої ненависті, ані терпкого подиху могил, але щезнення по пробудженні, вузькі пасма землі у морі

Максін Бенеба Кларк — авторка понад п’ятнадцяти книжок для дорослих і дітей, зокрема збірки короткої прози Foreign Soil, мемуарів The Hate Race, а також ілюстрованих книжок When We Say Black Lives Matter, We Know a Place і The Patchwork Bike.

Максін була першою резидентною поеткою програми Peter Steele Poet in Residence в University of Melbourne (2023—2025).

кінець відносин

Переклад: Марія Галіна

вірш і я / ми розлучилися того тижня
Ну типу більше не живемо разом
не через нього / через мене

тобто так / потай / між нами
це було круто поки тривало
але вірш / він поводився суцільно як білий чоловік
зі мною до останньої літери
що правда

він хотів мати мене цілком
а я не певна що таким чином ставилася до нього
і потребувала певного часу на роздуми
але отой вірш/ він сказав
ти не купиш мене на ото лайнове нам треба дати собі відпочинок
бо він знав що я хочу бути вільною
то він почав сталкерить за мною/ всюди
я не здатна була працювати/сцяти/їсти/ або спати
ходити без нього в пошуках себе цілісної

знаєте вірш
він час від часу/ вміє бути трясця яким потрібним
після того, як ми розлучилися / варто було тільки вийти
і вірш несподівано вискакував назустріч
удаючи ніби то випадково ніби він
не ховався поруч з будинком
щоб прослідити куди я весь цей час / ходжу наодинці

в пошуках себе цілісної але без нього

я ніколи не думала що це закінчиться саме так
я уявляла як вірш і я / старі
сидимо поруч у кріслах-гойдалках
охоплюючи долонями наші кухолі з гарячою кавою
згадуючи минулі добрі часи

з нашої першої зустрічі я весь час думала
отой вірш / бо він такий красень
ви ж розумієте про що я
я про те що він отой вірш
міг мати кого завгодно
а він обрав саме мене
(не те щоб в мене була низька самооцінка)

люди завжди казали
дівчино / ти та отой вірш
просто призначені один одному
тобі так пощастило,
що ви зустрілися

і вірш був посміхався мені / ніби кажучи
я ніколи тебе не покину / максін
ми завжди будемо разом
ти і я

і ось нарешті
я починаю
розуміти
що саме це
може означати

С’юзі Андерсон — письменниця, яка звертається у своїй творчості до місць перетину землі та мови. Її поезія та проза вкорінені в спадщині народів Wergaia і Wemba Wemba та досліджують пам’ять, мистецтво й зв’язок із землею предків.

Її високо оцінений дебют the body country (Hachette, 2023) утверджує письмо як форму повернення.

спостереження

Переклад: Ігор Божко

Коли ви робите фотографію на телефон,

то він точно відстежує ваше місцезнаходження.

Було одне фото де ми справді виглядали як пара. Ми гуляли

по Фіцрой Норт
а ти незабаром

пішов до будинку
знайомої дівчини

але я поводилась

спокійно

і вдавала, що мене це зовсім не турбує. Точні деталі

збережені разом з файлом: середина травня,

час — трохи перед північчю, є навіть назва вулиці.

Поруч вешталась кішка,
і я її погладила.

Ти сфотографував мене, волосинки шерсті падали

з тіла кішки, коли я ніжно тримала її.

Дивно, потім ти змусив нас сфотографуватися разом.

Наші обличчя забарвлені
в жовтий колір вуличного ліхтаря.

Наші очі наповнилися ось чим: ти мене засмутив,

я прощаю тебе,
я втрачаю себе.

Чим більше речей (написано для Melbourne Now в NGV)

Переклад: Анна Стремінська

момент цінування тихої роботи часу

Як далеко я відійшла від того болю, побачивши, що ти тримаєшся за руку з кимось іншим на вулиці Гертруд, знайшовши притулок у розлогих коренях фігового дерева Мортон-Бей в Експозиційних садах, щоб злити залишки почуттів  по телефону моїй подрузі, яка сказала, що ти ніщо.

То була ера розбиття серця у Боудітчі і Барнетті і нанесення мого серцебиття на карту цього міста.

Коли я переїхала сюди, щоб знайти кохання, я була одиначкою у кардигані, з мозолистим від куріння самокруток і гортання журналів вказівним пальцем.

Зараз я  скасовую позначки цього місця і їжджу на велосипеді вулицями, які колись були струмками. Їду вздовж  каналу з вуграми, уявляючи їх великими, як черв’яки
з «Дюни».

На світлофорах я зупиняюся і дивлюся вгору,
а не вниз на свої ноги,
і бачу обличчя старого Барака, який пильнує
свою країну.

Останнім часом не
аборигени  стали набагато більше зацікавлені.
Ким ти є, звідки ти родом. Тепер вони піклуються
про те, де вони живуть, грають, творять на землях Кулін.

А я повернулася
до Мельбурна,
і стан речей змінився.

До зустрічі в наступному місті літератури!