Нащадкам козакiв Буго-Гардiвської паланки Вiйська Запорiзького
1
До нас у днi квiтучих трав
Козак з легенди завiтав.
Настроїв кобзу голосну
I знов торкнув дзвiнку струну.
А кiнь стояв бiля вiкна
I слухав, як бринить струна.
Козак-кобзар нам бив чолом,
А кiнь — копитом пiд вiкном.
Козак-кобзар на кобзi грав,
А кiнь iржав i гарцював.
— Хто ж цей козак? — А пригадай…
Звичайно, це козак Мамай,
Якого куля не бере,
А як заграє — серце мре…
* * *
Вiн народився у степах.
Там на порогах i навкруг
Реве в гранiтних берегах
I точить скелi рiчка Буг.
Та нi бурхлива течiя,
Анi безжалiснi роки
Не стерли острiв Мамая
В долинi Божої рiки.
На тому островi Мамай
Спiвав пiд дубом вiковим
Пiснi про Сiч i про Дунай,
Де вiн гуляв конем своїм.
В Купальську нiч за джерелом
Знайшов вiн папоротi цвiт —
I став Мамай чарiвником,
Якого ще не бачив свiт.
З тих пiр вiн ясно розумiв
Без допомоги тлумача
Шум яворiв i комишiв,
Знав мову вовка i сича.
Пiд час навали ворогiв
Вiн замiсть кобзи шаблю брав,
А кулi на льоту ловив
I до своїх кишень складав
Або ж назад їх завертав.
Про Мамая-чарiвника,
Про славу тих козацьких днiв
Вдень i вночi шумить рiка
Помiж гранiтних берегiв.
2
— А як же звуть його коня,
Коня, що зайця обганя
I креше iскри з-пiд копит,
Немов кресалом об гранiт?
— Коли цей коник пiд вiкном
Ще не дружив iз козаком,
А був лошатком-стригунцем,
Його назвали Воронцем.
Тепер це блискавка i грiм,
А козаковi — побратим.
* * *
Iз вороним конем Мамай
Перепливав Днiпро й Дунай
I боронив вiд ворогiв
Прекрасну землю козакiв —
Вiд чорноморських берегiв
До гiр карпатських i лiсiв.
Там, де Говерла* на плечах
Тримає неба синiй дах,
Вiн разом з Довбушем гуляв,
Чортiв, перевертнiв ганяв.
Мамай лиш свиснув на чортiв,
А Довбуш гримнув з двох стволiв —
I за горою Пiп Iван*
Чорти пропали, як туман.
А всi чортицi, хай їм грець,
Перевернулись… на овець!
Їх у долину, як чабан,
Повiв перевертень-баран.
Перед овечками баран
Подзенькав тронкою-дзвiнком —
I вся отара без вагань
Пiшла услiд за бараном.
Дурним овечкам невтямки,
Що їх ведуть на шашлики…
Мамай вiдвiдав серед гiр
I полонину Драгобрат,
I синьоокий Синевир** —
Недремне око гiр Карпат.
Та звiдусюди з Воронцем
Вони верталися завжди
В козацький ґард iз острiвцем
Серед бурхливої води.
Там i сьогоднi течiя
Шумить про славу Мамая.
* Говерла та Пiп Iван, або Чорногора — найвищi вершини українських Карпат.
** Синевир — гiрське озеро на Закарпаттi, яке ще називають Морським Оком.