У поетiв народжуються вiршi, котрi стають творчим логотипом, iменним автографом для читачiв рiзних поколiнь. Особливо вартiснi мiнiатюри такого роду.

Пам’ять одразу пiдказує шедевр Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить у мiсячнi веснянi ночi?».
Василь Мисик у десятирядковому вiршi роздумує, що змiнилося на нашiй землi з часiв Бояна. Бо незмiнно приходить весна, i хмари насувають з-за Днiпра, i озера вглядаються «в небесну дивну яснiсть». Фiлософська «сiль» твору проступає в заключному дистиху:
Все, як тодi. А де ж вона, сучаснiсть?
Вона — в найголовнiшому: в тобi.
Наш земляк i сьогоднiшнiй ювiляр Валентин Леонiдович Мороз (народився 31 сiчня 1938 року) ще для дебютної збiрки «Говорiть колоски, говорiть» вигранив такий коштовний самоцвiт:
Чорт його знає, чим пахне солома:
Полем, чи вiтром з далекого дому,
Чи українським п’янким чебрецем…
Тiло розправиш — I зникне утома…
Чорт його знає, чим пахне солома!
Благословляли Валентина Мороза в лiтературу класики Павло Тичина i Андрiй Малишко, в Одесi його старшими порадниками i цiкавими iнтерпретаторами творчостi були Володимир Гетьман i професор-лiтературознавець Євген Прiсовський.
Найсильнiше свiй щедрий талант Мороз реалiзував у лiрицi — через тематичне розмаїття мотивiв, завдяки широкiй палiтрi строфiки й ритмомелодики. Не випадково ж окремi твори одесита покладенi композиторами на музику, хоча, за великим рахунком, таких прикладiв могло бути значно бiльше.
З плином вiку у творчостi В. Мороза виразнiше зазвучали громадянськi ноти. Його муза непоступливо захищає рiдну мову i славетну минувшину народу. Про це свiдчать «Варiацiї на теми українських народних пiсень», вiршована Шевченкiана.
В Одесi та Києвi побачили свiт майже два десятки збiрок поезiй Валентина Мороза, його твори перекладенi iноземними мовами.