Відкриття виставки Олександри Тополян «Внутрішнє сонце» стало приємною подією для мистецької Одеси, адже авторка щиро ділиться позитивом власної душі й уяви. А зараз дуже важливо дивитися на красу та посміхатися.

За професією Саша нотаріус, а заняття мистецтвом допомагають їй набиратися душевних сил, вирішуючи проблеми людей у наші нелегкі часи війни.

— Мистецтво Олександри — це мова кольору й ритму, де фарби звучать, немов музика, — захоплено каже хазяйка «Діалогів» Олена Велика. — Її полотна дихають радістю, світлом і водночас зберігають таємницю.

Це картини, що не розповідають історії напряму, а проживаються емоціями. Вони здаються святковими й легкими, але за яскравістю приховані глибина та пошук. У мистецтві Олександри народжується особлива мова — мова кольору й ритму, де кожна лінія й кожен колірний акцент стають частиною внутрішнього монологу, що перетворюється на діалог із глядачем. Це молоде мистецтво — сміливе й щире.

Художниця вибудовує свої композиції так, ніби веде музичну імпровізацію: кольори звучать акордами, лінії течуть, переплітаються, стикаються й знову знаходять гармонію. Відчуваються і сонячна енергія, і м’якість тиші, і напруга внутрішніх пошуків. У її роботах немає випадкових деталей. Кожен колірний дотик, кожен вигин — частина ритмічної системи, у якій народжується гармонія. Драматургія тут — не в сюжеті, а в самій тканині полотна: у грі контрастів, у зіткненні теплого й холодного, у вібрації форм.

Молода художниця пише не речі й не портрети — вона пише стани. І цим її творчість виходить за межі приватного, стаючи універсальною.