|
|
   |
Традицiйно перед настанням Нового року Президент України Володимир Зеленський привiтав українцiв зi святом.
«Дорогi українцi! Зазвичай у новорiчному привiтаннi президенти розповiдають нам про зростання ВВП, зниження iнфляцiї, iмплементацiю, диверсифiкацiю та iншi дуже незрозумiлi термiни. Одним словом, переконують, що насправдi ми почали жити краще, просто поки ще цього не помiтили. Тому дуже часто пiд час звернення президента ми вимикаємо звук. Чекаємо, поки вiн закiнчить свою казку, щоб нарештi перейти до шампанського, канапок зi шпротами i олiв’є. Сьогоднi буде по-iншому.
Давайте сьогоднi кожен чесно вiдповiсть сам собi на найважливiше запитання: хто я? Президент України, успiшний адвокат, звичайна домогосподарка, студент-фiлософ з Могилянки, агроном з Черкащини?
Хто я? Колишнiй фотограф, який захищає країну на сходi? Колишнiй фiзик, який миє посуд в Iталiї? Або колишнiй хiмiк, який будує висотку в Новосибiрську? Донецький лiкар, який переїхав i вiдкрив свою практику? Або вчитель з Луганська, який переїхав, два роки таксував i в пiдсумку повернувся назад?
Хто я? Той, хто десять рокiв живе за кордоном i любить Україну в iнтернетi? Той, хто втратив усе в Криму i почав з нуля в Харковi? Айтiшник, який мрiє втекти з країни? Чи полонений, який мрiє повернутися додому?
Хто я? Житель Франкiвська, який захищає свою рiдну мову? Уродженець Гурзуфу, який зберiгає свою рiдну мову? Житель Берегового, який береже свою рiдну мову? Або житель Краматорська, який говорить рiдною мовою? Той, хто вивчив українську? Тому що нормально — знати державну мову. Або той, хто не хоче цього робити?
Хто я? Той, хто платить податки? Пiдрiзає на дорозi? Тримає вдома собаку? Рудий? Мусульманин? Має вади слуху? Ненавидить оливки? Лiберал? Вiдмiнник? Не дивився «Гру престолiв»? Сангвiнiк? Веган? Козерiг? Не поступається мiсцем у метро? Донор кровi? Вiдмовився вiд пластику?
Це кожен з нас. Це українцi. Такi, якi є. Не iдеальнi i не святi. Тому що просто люди. Живi. Зi своїми недолiками i «тарганами». Але в нашому паспортi не сказано, «правильний» або «неправильний» українець, немає рядка «патрiот», «малорос», «ватник» або «бандерiвець». Там написано «громадянин України», у якого є права i обов’язки. Ми з вами дуже рiзнi.
Так хто ж ми? 73%, якi обрали президента? 25%, якi його не сприймають? Або тi, хто не ходив на вибори? Тi, хто святкує Рiздво 25 грудня? Або тi, хто 7 сiчня? Хто знайомий 100 рокiв? I хто зустрiвся у 2014-му? Тi, хто зробив найбiльший у свiтi лiтак, i хто ставить заглушку замiсть ременя безпеки? Читаємо Жадана, або слухаємо Марув? Дивимося «Iронiю долi» або дивимося «Один вдома»? Вболiваємо за «Динамо» або за «Шахтар»? Або разом — за Ломаченко та Усiка? Тi, хто святкує 8 березня? Або, навпаки, тi, хто вважає його пережитком «совка»? Йдемо в недiлю до церкви або нiчого не робимо в суботу? Ми тi, хто говорить «Я тебе кохаю» або «Я тебя люблю»?
Все це i є ми. I як же нам, таким рiзним, жити далi разом? Вiдгородитися величезним парканом? Хтось переконав нас, що нашi вiдмiнностi мають значення. А раптом це не так? Уявiть собi, хiба нас мало що об’єднує? Ми однаково пишаємося великими українцями. Хiба перестали б ми їх поважати, дiзнавшись, за кого на виборах голосували Шевченко чи Леся Українка? Якби Сковорода чи Хмельницький мали рiзнi погляди на НАТО? Нам було б важливо, в яку церкву ходять Каденюк i Лобановський? Що думають Антонов i Корольов про розмитнення автомобiлiв? I як Ступка або Биков вiдносяться до «нормандського формату»? Ми цiнуємо їх за iнше. Тому що цiнуємо ми, насправдi, iнше.
Ми однаково радiли, коли нашi вийшли на «Євро». Однаково посмiхаємося, коли їдемо рiвною дорогою. Однаково радiємо народженню первiстка. I не важливо, хлопчика або дiвчинки. Ми щасливi, якщо закоханi. Хоч у Слов’янську, хоч в Дрогобичi. I хрести на могилах наших солдатiв що в Тернополi, що в Кривому Розi не змагаються в патрiотизмi.
А коли повернулися нашi моряки i нашi полоненi, ми плакали вiд щастя всi: i україномовнi, i росiйськомовнi. I звичайна домогосподарка. I успiшний адвокат. I президент України.
В нашiй iсторiї чимало епiзодiв, якi нас об’єднують. I ми навчилися бути єдиною країною епiзодично. У новому роцi нам потрiбно бути єдиною країною кожен день. Це має стати нашою нацiональною iдеєю. Навчитися жити разом з повагою. Заради майбутнього своєї країни. Тому що ми представляємо його однаково: це успiшна квiтуча країна, де немає вiйни. Країна, яка повернула своїх людей i свої територiї. Де неважливо, як названа вулиця, тому що вона освiтлена й заасфальтована. Де немає рiзницi, бiля якого пам’ятника ти чекаєш дiвчину, в яку закоханий. Якщо ми бачимо майбутнє однаково, це повинно нас об’єднувати.
Дорогi українцi! У новому 2020 роцi я бажаю всiм нам поважати один одного. Бути здоровими i в достатку, i мати багато приводiв посмiхатися. Бажаю всiм добре вiдпочити, виспатися, не переїсти i, звичайно, легкого i приємного запаморочення вранцi. Миру всiм нам.
I пам’ятаймо, що любити Україну — означає любити всiх українцiв, в якому б куточку нашої країни вони не народилися».