Одеський порт — ровесник нашого улюбленого міста. Все моє життя пройшло на його причалах. Уперше я прийшов сюди влітку 1945 року. Тільки-но закінчилася Друга світова війна. Порт лежав у руїнах, Воронцовський маяк був підірваний. Море сиротливо плюскотіло біля зруйнованих причалів, а посеред бухти лежало напівзатоплене судно. Його обвуглені щогли тягнулися до неба, ніби благаючи про допомогу...

Велично виглядає чотирьохповерхова гарно відремонтована будівля одеського ліцею №122. Вона знаходиться на височини і оточена добротним цегляним парканом з міцними чавунними ґратами. Ліцей займає цілий квартал! Крізь ґрати можна побачити доглянутий, з розмітками спортивний майданчик, квітучі вишневі дерева, висаджені вздовж паркану кущі та квіти...

Одинадцятого серпня 1997 року куля найманого вбивці назавжди зупинила першого редактора «Вечірньої Одеси», заслуженого журналіста України Бориса Федоровича Дерев’янка. І далі ми пішли без нього — з пам’яттю, вдячністю, твердим наміром зберегти газету, яку він створив...

Якщо пройтися Одесою та вдивитися в назви вулиць, то можна побачити, яким багатонаціональним було і залишається наше місто: Грецька, Єврейська, Болгарська, Запорізька, Івана Франка, Богдана Хмельницького, Італійська, Французький бульвар, Рішельєвська — названа на честь герцога де Рішельє, першого градоначальника Одеси, пам’ятник якому стоїть на Приморському бульварі як всесвітньо відома візитівка нашого міста...

Вісімнадцятого липня о 17 годині в галереї Арт-Одеса, що розташована у Літньому театрі Міського саду, відкриється фотовиставка робіт Михайла Рибака. Вона присвячена 95-річчю майстра, який, на жаль, давно пішов з життя. Але залишився величезний безцінний архів з тисяч світлин, що відобразили життя нашого краю у другій половині минулого століття...

Шістнадцятого липня 1990 року для мене назавжди залишиться днем, коли історія й особиста відповідальність злилися воєдино. Я мав честь бути серед депутатів Верховної Ради, які проголосували за Декларацію про державний суверенітет України, документ, що став підмурівком нашої незалежності. Ці рядки не є академічним аналізом, це спроба передати атмосферу того часу, пригадати людей, рішення, сумніви й надії...

Неподалік мого будинку є дитячий майданчик. Літо… Щодня на майданчику повно дітей. Бігають, кричать, катаються на гойдалці. Їхні мами сидять навколо і з побоюванням поглядають на небо. Війна…

Переді мною лежить дивом збережений вхідний квиток на захід під назвою «Свято троянд», який відбувся 4 червня 1889 року. Такі гуляння влаштовувалися щороку в червні, переважно в Олександрівському парку (нині — парк імені Т. Г. Шевченка). Завдяки старим газетам можна у подробицях дізнатися, як проходило це свято саме у тому році...

За радянських часів у газетах була рубрика «Письменник та читач». Читачі про щось запитували улюбленого письменника – і той через газету відповідав. Це сьогодні всі сидять, уткнувшись у телефони. А тоді в автобусах, тролейбусах, трамваях пасажири читали газети чи книжки. Імена письменників були у всіх на слуху...

Нещодавно відзначався День пам’яті жертв політичних репресій. Він був встановлений з метою привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології...